Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 271

1936 року, закріпила юридично монополію Комуністичної партії на законодавчу і виконавчу владу, на формування і контроль усіх державних органів влади.

Нова радянська Конституція позбавила Україну навіть ілюзорних суверенних прав: головні галузі промисловості й політики перейшли до влади уряду СРСР. Значна частина союзно–республіканських міністерств, по–тодішньому комісаріатів, перетворилась у філії загальносоюзних наркоматів. Ці наркомати визначались 48 статтею Конституції: харчової промисловості, легкої промисловості, землеробства, зернових і тваринних радгоспів, фінансів, торгівлі, внутрішніх справ, юстиції, охорони здоров’я. 14 стаття Конституції СРСР закріпила за Москвою такі галузі і відомства: оборони, іноземних справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, зв’язку, водного транспорту, важкої промисловості, військово–морського флоту.

За Україною, згідно з 49 статтею Конституції, залишались: освіта, місцева промисловість, комунальне господарство, соціальне забезпечення. Нова Конституція УРСР, як бачимо, гідно увінчала короною переможця центральний більшовицький уряд та завершення епохи “нового курсу”.

Український комуністичний уряд і його новий глава Панас Любченко, який цю Конституцію затверджував, не могли нічого змінити. З його доповіді на з’їзді Рад вимальовується, що сам факт наявності Конституції України свідчить про непохитність відродження Української держави. З великою мужністю в тих умовах він говорив про “почуття національної гордості”, яке народилося в українців “разом із народженням

Радянської України, суверенної пролетарської держави”. Ця думка про національну гордість і гідність, яку він настирно повторював у своїй доповіді, створювала почуття оптимізму й віри у майбутнє України. І це, безумовно, насторожувало центр.

Тож не дивно, що на початку 1937 р. з політичної арени в Україні зникає Постишев і його найближчі соратники, які вже не задовольняли Сталіна, бо почали сумніватися в правильності його політики. Постишев був відсунутий на рівень провінційного партійного керівника, згодом виключений з партії і помер нібито від туберкульозу в кремлівській лікарні. За ним був усунутий командуючий Київським військовим округом І. Якір; тихо зійшов з політичної арени начальник НКВС Балицький, сліди якого зникли на Далекому Сході…

У травні 1937 р. збирається ХІІІ з’їзд КП(б)У, на якому від імені ЦК звітував С. Косіор. Це був останній з’їзд в історії Комуністичної партії України, в якому брала участь низка відомих, ще не заарештованих проводирів українських комуністів — Любченко, Косіор та ін., які з піднесенням, щиро говорили про українську суверенну державу та у своїх виступах досить критично засуджували “колонізаторську русифікаторську політику царського уряду” в Україні, натякаючи, що сучасна їм політика російських більшовиків була такою самою. Цікаво, що на з’їзді членами Політбюро були обрані колишні представники уже розгромлених на цей час боротьбистів — це був Любченко, який стояв на державницьких позиціях, Попов, колишній меншовик, що написав ряд викривальних праць з теорії російського великодержавного шовінізму та ін. Українські комуністи, отже, ніби підпільно відновлювали багатопартійність, сумнівалися в політиці диктатора Сталіна. І це призвело до нового вибуху.