Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 272

Ще 13 травня 1935 р. при ЦК ВКП(б) була створена комісія безпеки, до якої входили Сталін, Єжов, Вишинський, Маленков. Її завдання полягало у відшукуванні й знищенні “ворогів народу”. Численні комісії й агенти цієї організації тепер раптом з’явилися і в Україні. Спеціальні особисті кур’єри відправляли до Москви якісь документи. Український ЦК поставив вимогу надавати йому копії цих документів та звітів. У відповідь восени 1937 р. Москва споряджує в Україну нову комісію “із спеціальним завданням”, зміст якого ніхто не знав. До цієї комісії увійшли Молотов, Єжов, Хрущов.

Одночасно до Києва прибуло кілька ешелонів “особливих” військ, згадував пізніше А. Авторханов. Поряд із українським НКВС розташувався “пересувний” московський НКВС, війська Київського військового округу були з Києва чомусь виведені, а натомість введені сибірські військові частини. У цих умовах облоги столиці в Києві розпочався Пленум ЦК, місце засідання якого контролювалось чекістами і особливими, привезеними із Москви військами. Керівник цієї акції Молотов та генеральний комісар державної безпеки Єжов не довіряли навіть українським чекістам. У своєму виступі на пленумі ЦК Молотов заявив, що все ЦК ВКП(б) не довіряє українським партійним і державним діячам і запропонував вивести зі складу керівних партійних органів Косіора, Хатаєвича, Попова, Петровського, Любченка та “обрати” першим секретарем ЦК КП(б)У Хрущова. Українське політичне керівництво одностайно висловило недовіру Москві, наперекір грізним виступам московських комісарів.

Тоді приїжджі московські чиновники оголосили в Києві військовий стан і заарештували всіх членів українського ЦК та уряду. Хрущов був проголошений першим секретарем ЦК, якого фактично вже не існувало. Засідання Пленуму було перенесене на наступний день у приміщення “пересувного” — московського — НКВС. Дослідники та мемуаристи тих подій доходять висновку (оскільки документів ніяких не збереглось), що українським керівникам був пред’явлений ультиматум скласти з себе повноваження членів Політбюро й затвердити на Пленумі першим секретарем Хрущова. Українці категорично відмовились виконати цей ультиматум. Тоді Молотов запропонував усім учасникам пленуму переїхати до Москви для спільної наради з партійним керівництвом. Більшість членів Політбюро погодилися, сподіваючись, що там вони зможуть остаточно порозумітись.

Проте голова українського уряду Панас Любченко категорично відмовився перебиратися до Москви. Він назвав поведінку московських комісарів провокаційною і завойовницькою, що має свої давні історичні корені. Він твердив, що українські справи потрібно вирішувати тут, а не в Москві. Та більшість учасників Пленуму його не послухала.

Це була остання і, може, найблискучіша в його житті промова. Голова уряду, позбавлений будь–яких прав у своїй державі, без армії, без охоронців, без поліції зрозумів, що він — один. Навіть без власного народу.