Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 269
Раїса Петрівна Іванченко
Отже, СРСР перетворився у найжорстокішу диктаторську державу, яка відверто воювала зі своїм власним народом і не соромлячись вдавалась до нелюдських катувань.
Конституція 1937 року
З кінця січня, з 26 по 10 лютого 1934 р. у Москві проходив XVII з’їзд ВКП(б), який радянськими партійними теоретиками був названий “з’їздом переможців”. Справді, це був з’їзд комуністичних лідерів, які воістину перемогли в боротьбі за встановлення централістської системи управління, абсолютизму комуно–більшовицьких фанатів, що були безмовними виконавцями волі партійного вождя. Новоприйнятий статут партії був спрямований на зміцнення більшовицького апарату і його непогрішності. Для цього була проведена реорганізація партії, за якої Центральна контрольна комісія (ЦКК запроваджена ще за Леніна як окремий і незалежний орган) була перетворена в Комісію партійного контролю й підпорядковувалася ЦК партії, отже — вождю Сталіну. Звідси — юридичне утвердження уже встановленого одноосібного державного, партійного і контрольного керівництва, що й було зафіксоване в рішеннях з’їзду. В 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР, яку радянсько–більшовицькі ідеологи лакейськи прозвали “сталінською”. У ній заявлялось, що в СРСР побудоване соціалістичне суспільство.
У розпал терору, який тепер охопив увесь Радянський Союз, 25 січня 1937 р. у Києві відкрився надзвичайний з’їзд Рад України, на якому було затверджено нову Конституцію України. Вона розроблялась і затверджувалась на основі Конституції СРСР.
30 січня 1937 р. Надзвичайний XIV з’їзд Рад УРСР затвердив третю за числом українську конституцію. По суті, вона повністю копіювала основні положення союзної конституції. Ця конституція проголошувала Україну “соціалістичною державою робітників і селян”, політичну основу її складали ради депутатів трудящих, а економічну — соціалістична система господарства й соціалістична власність на засоби та знаряддя праці. Як і в попередніх конституціях, тут стверджувалась теза про “добровільне об’єднання” в союзну державу СРСР і декларувалось, як і раніше, що Україна має “право виходу з Союзу РСР”. Як і раніше, проте, не передбачалося механізму такого виходу. А в дійсності будь–яка розмова про такий вихід України закінчувалася концтабором або розстрілом “ворогів народу” і “контрреволюціонерів”.
За новою конституцією на території України були обов’язковими всі закони СРСР. Це посилювало жорстку централізацію державного управління. Фактично Україна не мала жодних державницьких прав і — окрім назви радянська республіка — ніякого іншого суверенітету не мала. Вищим законодавчим органом вважалася Верховна Рада, вищим виконавчим і розпорядчим органом — Рада Народних Комісарів — Раднарком, який приймав свої рішення й постанови на основі рішень і постанов Раднаркому СРСР. До складу українського уряду — Раднаркому — входили також уповноважені Комітету заготівель СРСР, загальносоюзних наркоматів, котрі повністю контролювали діяльність українських органів влади.