Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 267

Модернізація, яку проводила в життя державна партія, тепер ототожнювалась із передовою російською культурою. Українська культура тепер прирівнювалася до відсталої, селянської, мужицької, до неосвіченості та інтелектуальної грубості і брутальності. Молоде покоління, що виростало в умовах презирства до “грубої” селянської українськості (бо тільки селяни зберігали свою національно–етнічну сутність, міста ж швидко зросійщувалися через російськомовну освіту), відмовлялася від своєї рідної національності і, як і в царські часи, поповнювала когорти російськомовного населення, що ненавиділо своє “низьке”, “некультурне” походження.

Ініціатором та організатором кривавого геноциду українського народу та його денаціоналізації була комуністична більшовицька партія та її лідери Ленін — Сталін і їхні соратники. Відомо, що у 1921 р. за наказом Леніна відомі військові керівники Тухачевський та Антонов–Овсієнко підписали наказ від 12 червня 1921 р., в якому було поставлене завдання каральним загонам: залити отруйними речовинами лісові масиви, в яких переховувались повсталі російські селяни. Це забрало поряд із розстрілами цілих сімей співчуваючих понад 200 тис. життів. Саме в ці роки В. Ленін говорив: “Можно уничтожить и 90 % населения России, чтобы оставшимся 10 % удалось жить во всемирной коммунистической зоне”. А далі й таке: “Надо расширять применение расстрелов”.

Сталін і його поплічники в Україні (Каганович, Косіор, Петровський, Чубар, Постишев) продовжували цю лінію. Вище партійне керівництво дійшло до того, що 31 липня 1937 р. ЦК ВКП(б) затвердив наказ керівника НКВС Єжова місцевим органам, відповідно до якого визначався план репресій на чотири місяці, за яким потрібно було репресувати 268250 осіб, і з них 75250 осіб негайно розстріляти. Але ще жорстокіший факт: місцеві органи влади стали вимагати збільшити розкладку, особливо до першої категорії — розстрілу громадян! Психологічно це можна було пояснити тільки страхом перед звинуваченням їх у пособництві “ворогам народу”, а така вимога мала продемонструвати відданість місцевої влади комуністичній партії і радянському урядові. Тобто, всі структури влади повністю ставали деморалізованими й аморальними… Завдяки Сталіну, пише американський історик Роберт Конквест, “ця епоха позначена особливо виразним тавром лицемірства й підступності, брехня та облуда супроводжували кожен крок влади”.

І справді, поряд із цією кривавою трагедією усього радянського суспільства з’являлись бадьорі марші, веселі, безтурботні пісні, кінофільми, художні полотна, книжки, поеми, що славили нове життя та його будівничих і особливо вождя Сталіна. Воістину гримів бенкет сатани під час розгулу чуми!..

Дешевими спектаклями прикривались найтяжчі злочини проти людства, які нині за міжнародними нормами підлягають покаранню. На селі партія вбила господаря–хлібороба, перетворила його в декласований прошарок суспільства. Найгірші люмпенські елементи населення часом піднімалися до вершин влади і творили беззаконня іменем комуністичної партії, яка це все беззаконня узаконювала заради власного владарювання…