Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 256

Про інші повстання у Вінницькій, Хмельницькій областях, на Поділлі, Чернігівщині, Херсонщині нині вже існують численні публікації свідків. За даними зарубіжних авторів, лише в 1930 р. у селянських повстаннях взяло участь більше 40 тис. осіб.

За рішенням українського партійного центру в 1932–1933 рр. було проведено ряд операцій по нанесенню оперативного удару по “класовому ворогу”. Внаслідок однієї такої операції було арештовано 3,5 тис. осіб.

В Україні розпочався голод. Партійна влада вдавала, що нічого такого не існує. А щоб голодуючі не виїздили з України, на її кордонах були розташовані каральні внутрішні війська. Починаючи з 1933 р., смертність сільського населення стала масовою. Новою зброєю — голодом — знищувався цілий клас українського селянства через процес відчуження його від землі. Сталін назвав колективізацію “революцією зверху” і заперечував існування голодомору, який організувала компартія. Та про це свідчать численні спеціальні партійні постанови як Центрального комітету ВКП(б), так і КП(б)У, низка рішень парт–конференцій, урядів, партійних комісій ЦК ВКП(б) і т. д.

Селянські повстання захопили не лише Україну, а й Кубань, Північний Кавказ, Казахстан, Узбекистан. Радянська влада вдалася до методів заспокоєння: з одного боку — армія, танки, авіація, розстріли, концтабори, з іншого — пошуки “винних”, як це зробив Сталін у своїй статті “Запаморочення від успіхів”, а поряд з цим — безперервне повторення про добровільність кооперування дрібних селянських господарств, про їхнє щасливе життя в колгоспі. А терор проти селян тривав. З 1932 р. в Україні лютував масовий голодомор. Оце й називалось “революцією зверху”.

Більшовицька влада розправлялась з українським селянством, що не сприймало її і противилося колективізації. Українське селянство стало головним ворогом більшовицької системи та її ідеології. І ця система розпочала відкриту війну проти народу. Зброєю у цій війні знову став голод, як і в 1921–1922 роках. Ряд постанов партії та уряду, як зокрема постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 червня 1932 р., зобов’язували владу на місцях застосовувати проти селян, які, помираючи від голоду, осмілювалися вкрасти на пожнивному полі жменю зерна чи колосків, розстрілювати або позбавляти волі з конфіскацією усього майна не менше як на десять років.

Наркомат юстиції України своєю постановою зобов’язав усіх прокурорів жорстоко карати засланням і ув’язненням усіх, хто приховує будь–які хлібні запаси. Скаржитися було нікому — усі звертання до влади ігнорувалися. Селяни не вважались за людей — вони були позбавлені будь–яких людських прав і перетворені у безсловесну худобу…