Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 171

У Харкові був убитий генерал–губернатор Кропоткін, у Петербурзі — шеф жандармів Мезенцев. 1 березня 1881 р. був убитий імператор Олександр II.

Але революції в Росії не відбулося. Селяни не піднялися на повстання. Терористи–народники не взяли влади до своїх рук. Маси не розуміли, чого хочуть ці студенти–соціалісти, чого вони вбили царя–батюшку. Селяни чекали від нього землі, скасування залишків кріпосницької залежності, яка ще тримала їх біля поміщиків. Усі ці соціалісти пізніше були апологетизовані більшовиками, а їхні методи терористичної боротьби вони перейняли для своєї революційної практики. Таку увагу до тероризму можна пояснити тим, що керівник більшовицької партії В. І. Ленін мав рідного брата, який брав участь у терористичних діях і був за це покараний царською владою.

Після убивства царя Олександра II вся російська еміграція і навіть ліберали торжествували перемогу, бо вважали, що тепер у Росії настануть переміни. Вихваляння, героїзація народовольців була високою і патетичною. А Драгоманов у ці хвилини захоплення і загального сп’яніння від успіху кидав холодні застережливі слова про те, що це є неправильний метод політичної боротьби. Він говорив, що, з одного боку, підтримує без будь–яких застережень “відкритий напад” на систему, що панує в Росії. Він вітав будь–які засоби збройного опору проти “розбійників із III відділення”. Але ні в якому разі не схвалював терористичної системи “Народної волі”, хоча й розумів причину її виникнення в країні, де панують жахливі засоби визиску.

Він писав: “Ми не дивуємось, що всі ці засоби породжують Засуличів, Соловйових (автори терористичних акцій. — Авт.). Нас швидше дивує, що їх так мало і що вони так довго примусили на себе чекати”. Але, каже Драгоманов, російський тероризм — цілком природна, хоч і патологічна реакція на патологічну російську дійсність. Він протестував проти того, щоб революційні діячі в своїй діяльності вдавались до терору, вважав, що терор завжди компрометує чисту справу побудови демократичного суспільства. Ще в 1876 р. висунув гасло: “Чиста справа потребує чистих рук”. Тоді Драгоманов протестував проти методів обдурювання народу революційними обіцянками, проти використання народниками фальшивок, як це було у знаменитій чигиринській справі. Там революціонери–народники користувались підробленим царським маніфестом, зверненим нібито до селян, та іменем царя хотіли підняти їх на повстання. Драгоманов засуджував пограбування банків, які вчиняли російські революціонери, щоб здобути для революції кошти; виступав проти обдурювання й убивств. Він говорив, що це справа царських чиновників і жандармів, а революціонери “нехай залишаються з бездоганно чистою репутацією”.

Проти російського самодержавства та існуючого ладу необхідно організовувати не окремі вбивства, а широку, відкриту боротьбу правильно організованих політичних товариств, партій серед усіх народів Російської імперії, усіх верств населення.