Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 150

Тему освіченої української інтелігенції Шевченко порушував у багатьох творах. Геніальний поет робив те недарма. Ця проблема залишалася вирішальною в історичному поступі нашої батьківщини уподовж наступних століть. Шевченкові думки й оцінки цього явища дають ключ до розуміння і нашої сучасної ситуації. Тяжко зізнаватись у цьому. Але історія — наука точна. Тільки усвідомлення хай і жорстких аналітичних висновків забезпечить правильний вибір дороги до суспільного прогресу.

Перші політичні організації

XIX ст., в яке вступила Україна в складі Російської імперії, відзначилось, отже, силою нових ідей, які перетворювали суспільства, формуючи самосвідомість націй і народів, у високо–розвинені національні держави.

XIX ст. принесло Російській імперії, як і всій Західній Європі, як і Україні, ідеї пробудження великих мас населення до політичної діяльності. Для українців, як і майже для всіх слов’ян, особливе значення мали ідеї, пов’язані зі становленням власного державницького буття. Це стосувалось і поляків, і чехів, і болгар, і сербів. Українці йшли в цьому спільному потоці європейського поступу. І вирішального значення тому тут набули суспільні ідеї великого сина українського знедоленого народу, геніального поета Тараса Шевченка, які пробуджували національну свідомість і виводили Україну на нові шляхи цивілізаційного життя.

Початок століття ознаменовується в Росії війною зі Францією, навалою на російські території армій Наполеона Бонапарта. Вона завершилася крахом наполеонівської імперії. Внаслідок закордонного походу російських військ, у складі яких було й багато українців, у російське та українське суспільство приплинуло чимало суспільних новітніх ідей, що сформували нове бачення свого історичного буття і проблем, які вирішувало вже сформоване в Європі капіталістичне суспільство. Російська імперія ще залишалась глибоко феодально–кріпосницькою країною. Це кріпосництво затопило й звільнену від нього в роки Хмельниччини Україну. Тепер нові ідеї, що прийшли з Європи, розбуджували освічених і мислячих людей, формували новий національний світогляд у їхньому середовищі.

В українській освіченій громаді, як і в російській суспільності, у зв’язку з цим виникають різні гуртки — це і масонські ложі, і політичні напівлегальні гуртки. В 1818 р. у Полтаві виникає масонська ложа “Любов до істини”. Членами її були І. Котляревський, В. Лукашевич, М. Тарновський та інші відомі представники української інтелігенції. Подібна ложа виникає у Києві — “Ложа об’єднаних слов’ян”, її учасниками були поляки — Ростишевський, Олізар, Харленський та інші. В 1822 р. подібна ложа створюється в Житомирі.