Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 148

Не відразу українська інтелігенція усвідомила себе провідною силою українського суспільства. Це був шлях складний, із сумнівами й ваганнями, шлях, який часом ішов через оспівування імперсько–царської величі, через служіння чужій імперії. Адже вся українська освіта була давно вже знищена; поставали нові покоління освічених українців, котрі могли вчитися лише в російських освітніх закладах, де панував монархічний фанатизм. Освічені українці переливали свої знання, свій мозок, свою інтелектуальну силу і свою працю в Російську імперію, ставали її духовними рабами, часом величаючись цим. Багато освічених представників української еліти — Прокопович, Безбородько, Кочубей та інші — потім зараховували себе до російської нації, ставали ідеологами й фанатичними борцями за єдність імперії.

Наприклад, нащадок знаменитого роду козацьких старшин Віктор Кочубей писав: “Хоч і народився я хохлом, я більше росіянин, ніж хто інший. Моє становище підносить мене над усякими дріб’язковими міркуваннями. Я розглядаю клопоти наших губерній (тобто українських губерній. — Авт.) з точки зору усього нашого суспільства. Мікроскопічні погляди мене не турбують”. Тобто — національні інтереси України його вже не турбують, вони для нього — мікроскопічні. А ось як говорив патріот рідної України князь Олександр Безбородько: “Росія — це країна самодержавна. З огляду на її розміри, різноманітність населення та звичаїв і багато інших міркувань самодержавство постає для Росії єдиною природною формою управління. Всі заперечення цього твердження — безплідні, оскільки найменше послаблення самодержавної влади призведе до втрати багатьох провінцій, до послаблення держави і принесе людям незліченні лиха”.

Труднощі для української ідеї полягали в тому, що найосвіченіші і найбагатші представники української верхівки не почували себе ні українцями, ні патріотами України. І диво–дивнеє в тому, що в час повного оглушення й оглуплення український народ народжував тих, хто усвідомлював свій кровний і духовний зв’язок зі своєю нацією, свої історичні традиції і права. Ця частина інтелігенції рекрутувалася з дрібного шляхетства, малоземельного дворянства, козаків, священиків, селян. Саме такі представники української інтелігенції і створюють у XIX ст. новітню українську літературну мову й літературу, історичну й етнографічну науку, формуючи світогляд української суспільності.

У цей час з’являється один із найвідоміших історико–публіцистичних творів — “Історія Русів”. Серед науковців і досі точаться дискусії про її авторство. Як твердять деякі сучасні дослідники, вона народилась у середовищі новгород–сіверського гуртка освічених українців. “Історія Русів” є найвидатнішим твором кінця XVIII — поч. XIX ст. про українську державність. Вона сприяла формуванню національної свідомості української інтелігенції. Величезним є вплив її на літературну творчість багатьох російських та українських авторів того часу, таких як К. Рилєєв, Т. Шевченко, О. Пушкін та ін.