Читать «Вушко голки» онлайн - страница 165

Раптом жінка згадала, що під заднім сидінням (якраз для таких випадків) вони тримали півгалона пального. Люсі неквапливо — поспішати були нікуди — дістала бляшанку та відкрила кришку бака.

У голові з'явилася ідея, жорстокість якої вразила її саму. Люсі закрутила кришку й пішла до передньої частини джипа. Пересвідчившись, що мотор заглушено, жінка відкрила капот. Механік із неї був ніякий, але знайти дроти та кришку розподільника запалення було неважко. Відкриту бляшанку з пальним Люсі сховала всередині біля арки колеса. У ящику з інструментами знайшовся ключ для свічок запалювання. Жінка відкрутила одну свічку й опустила її просто в бляшанку з пальним. Залишилося закріпити клейкою стрічкою — і можна закривати капот.

Коли Фабер дійде до машини, він спробує її завести. Свічка дасть іскру — й пальне вибухне. Люсі не могла напевне сказати, наскільки сильним буде вибух, але після цього джип точно не зможе їхати.

За годину жінка вже жалкувала про ті хитрощі.

Дощ промочив її до кісток. М'яка земля під ногами заважала йти. Дитина тягарем висіла на плечі. Понад усе їй хотілося лягти та вмерти. Її пастка вже не здавалася такою надійною: може, пальне просто згорить, а не вибухне; а може, в бляшанці не буде достатньо повітря й воно навіть не загориться; а може, чоловік запідозрить пастку, відкриє капот, знайде бляшанку, виллє пальне в бак і наздожене її.

Страшенно хотілося хоч трохи перепочити, але десь глибоко в душі Люсі знала, що якщо сяде, то вже не зможе підвестися. Зважаючи на те, як довго вона йде, вже б мало бути видно Томів будинок. Заблукати Люсі не могла — навіть якби жінка не ходила цією стежкою вже десятки років, на острові все одно ніде загубитися. Неподалік ріс кущ — вона пізнала його. Якось Джо бачив там лисицю. Значить, до будинку ще миля, просто через дощ його не видно.

Люсі вмостила Джо на іншому плечі, переклала рушницю в другу руку й примусила себе йти далі. Крок за кроком. Нарешті крізь завісу дощу проступив будинок, і жінку охопило полегшення. Виявилося, щодо тих кущів менше милі — й чверті не буде. Вага Джо вже не здавалася таким важким тягарем, хоча Люсі й довелося підніматися вгору на єдиний на острові пагорб. Вона й сама не помітила, як дісталася до дверей.

— Томе! — гукнула вона. — Томе!

У відповідь почувся гавкіт Боба.

— Томе, сюди! — Боб радісно кинувся до її ніг, не перестаючи гавкати. Том має бути десь тут — може, у вівчарні.

Люсі пішла нагору й поклала Джо на ліжко Тома. Радіостанція теж була в спальні — складний прилад із безліччю кнопок і ручок. Поруч стояло щось, схоже на телеграфний ключ — воно пискнуло, коли вона торкнулася. У пам'яті сплило щось із дівчачих книжечок жахів: сигнал SOS. Люсі відправила три короткі сигнали, три довгі, потім знову три короткі.