Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 87

— Як думаєш ти, Несторе? — тихо спитав Ізяслав.

— Я думаю, князю, що кожен би рятував лиш себе. Шукав би способу, щоб утекти непоміченим. А то ще й допоміг би убивцям… Боягузи — перші сподвижники убивць. Тако було з віків.

Ченці соромливо опускали очі додолу. Усім їм здавалося, що вони щойно самі сотворили той злочин, тільки замість Ісуса перед ними був Єремія — їхній заступник. Ігумен Стефан ніби проснувся, звів голову з долонь, що лежачи на патериці.

— Зело вчений Нестор наш, князю.

— А що було в минувшину? Хіба у нашій землі були боягузи? — не витримав Вишатич.

— Були. Одні племена боролись, іниї сиділи за їхніми спинами. Одні вимирали, інші — ситіли й возносились. Кидались у чвари…

— Хвала богові, кінчились чвари у нашій землі, — розплющив очі Стефан. — Князь наш законний Ізяслав…

— Міжусобиця не кінчилась, владико, доки в наших душах житиме себелюбство, доки ми будемо мовчати серед торжествуючого зла, — суворо мовив Нестор, оглядаючи притихлу братію.

— Прости! — раптом упав перед ним Деміан. — Це все він!.. Він! Єремію покалічити звелів!.. А ми… мовчали!..

— Де він? — скрикнув Нестор.

— Там!.. — з плачем відізвався Деміан і вказав рукою до стайні.

Нестор тут же попростував до стайні, де стогнав, кленучи бога і людей, нещасний Єремія.

— А ти, владико, ізійди геть… Не хочемо тебе! — розпачливо скрикнув раптом Деміан.

— Не хочемо…

— Іди!.. — Погляди ченців обпікали ігумена безпощадним осудом.

Такого ще не бувало в обителі! Стефан розгублено кліпав очима.

— Не хощемо! Оберемо собі іншого владику за статутом судійським!

— Як заповів нам блаженний Феодосій!..

Стефан заплямкав губами.

— Ходімо… До трапезної ходімо…

Невдало, як невдало прибув сьогодні київський князь!.. Краще тікати звідси… пошвидше…

Коли Нестор повернувся зі стайні, ковтаючи невидимі кривдні сльози за Єреміїну муку, його окликнув Вишатич:

— Отче! Отче Несторе! Новину знаєш? Ваш ігумен Стефан хоче піти од вас — у княжий монастир на Клов. Буде там владичествувать — князь покликав. А ти підеш із ним? Велів тебе спитати владика.

— Не піду з ним, воєводо. Не прощу йому Єреміїної кривди.

— Кого ж братія обере? Може, тебе? — зацікавлено наставив зизі очі Вишатич.

— Великого Никона будемо просити. Ось повернеться із Тьмуторокані… Якщо князь Ізяслав простить йому давні гріхи супроти нього…

— Простить. Уже простив. Слово його підпирає нині владу великого київського князя Ізяслава.

— А я залишусь при своєму ділі — пергамен буду свій писати. Про минуле оповідати.

— Кажуть, ти смислений в старих письменах. У мене є давні якісь записи. Може, коли зайдеш та подивишся?

— Про що вони? — насторожився Нестор, як ловець на звірину.

— Про походи великого Святослава і про старого Ігоря є. Ніби якийсь договір.

— Договір? Напевне знаєш, що договір?

— Напевне недоберу, чи Ігоря, чи Святослава. І є сказання — про помсту деревлянам…