Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 87
Раїса Петрівна Іванченко
— Як думаєш ти, Несторе? — тихо спитав Ізяслав.
— Я думаю, князю, що кожен би рятував лиш себе. Шукав би способу, щоб утекти непоміченим. А то ще й допоміг би убивцям… Боягузи — перші сподвижники убивць. Тако було з віків.
Ченці соромливо опускали очі додолу. Усім їм здавалося, що вони щойно самі сотворили той злочин, тільки замість Ісуса перед ними був Єремія — їхній заступник. Ігумен Стефан ніби проснувся, звів голову з долонь, що лежачи на патериці.
— Зело вчений Нестор наш, князю.
— А що було в минувшину? Хіба у нашій землі були боягузи? — не витримав Вишатич.
— Були. Одні племена боролись, іниї сиділи за їхніми спинами. Одні вимирали, інші — ситіли й возносились. Кидались у чвари…
— Хвала богові, кінчились чвари у нашій землі, — розплющив очі Стефан. — Князь наш законний Ізяслав…
— Міжусобиця не кінчилась, владико, доки в наших душах житиме себелюбство, доки ми будемо мовчати серед торжествуючого зла, — суворо мовив Нестор, оглядаючи притихлу братію.
— Прости! — раптом упав перед ним Деміан. — Це все він!.. Він! Єремію покалічити звелів!.. А ми… мовчали!..
— Де він? — скрикнув Нестор.
— Там!.. — з плачем відізвався Деміан і вказав рукою до стайні.
Нестор тут же попростував до стайні, де стогнав, кленучи бога і людей, нещасний Єремія.
— А ти, владико, ізійди геть… Не хочемо тебе! — розпачливо скрикнув раптом Деміан.
— Не хочемо…
— Іди!.. — Погляди ченців обпікали ігумена безпощадним осудом.
Такого ще не бувало в обителі! Стефан розгублено кліпав очима.
— Не хощемо! Оберемо собі іншого владику за статутом судійським!
— Як заповів нам блаженний Феодосій!..
Стефан заплямкав губами.
— Ходімо… До трапезної ходімо…
Невдало, як невдало прибув сьогодні київський князь!.. Краще тікати звідси… пошвидше…
Коли Нестор повернувся зі стайні, ковтаючи невидимі кривдні сльози за Єреміїну муку, його окликнув Вишатич:
— Отче! Отче Несторе! Новину знаєш? Ваш ігумен Стефан хоче піти од вас — у княжий монастир на Клов. Буде там владичествувать — князь покликав. А ти підеш із ним? Велів тебе спитати владика.
— Не піду з ним, воєводо. Не прощу йому Єреміїної кривди.
— Кого ж братія обере? Може, тебе? — зацікавлено наставив зизі очі Вишатич.
— Великого Никона будемо просити. Ось повернеться із Тьмуторокані… Якщо князь Ізяслав простить йому давні гріхи супроти нього…
— Простить. Уже простив. Слово його підпирає нині владу великого київського князя Ізяслава.
— А я залишусь при своєму ділі — пергамен буду свій писати. Про минуле оповідати.
— Кажуть, ти смислений в старих письменах. У мене є давні якісь записи. Може, коли зайдеш та подивишся?
— Про що вони? — насторожився Нестор, як ловець на звірину.
— Про походи великого Святослава і про старого Ігоря є. Ніби якийсь договір.
— Договір? Напевне знаєш, що договір?
— Напевне недоберу, чи Ігоря, чи Святослава. І є сказання — про помсту деревлянам…