Читать «Таємниче життя дерев» онлайн - страница 96

Пізньоквітуча черемха — листяне дерево з Північної Америки, що утворює там прекрасні стовбури та найкращу деревину. Звісно, щось таке європейські лісівники прагнули мати й у своїх лісах. Однак через кілька десятиліть прийшло розчарування: на новій батьківщині дерева виростають зігнутими та викривленими і, не досягаючи навіть двадцятиметрової висоти, просто животіють насамперед під соснами Східної та Північної Німеччини. А позбутися рослин, що зазнали немилості, тепер вже також неможливо, бо сарни й олені гидують їхніми гіркими паростками. Натомість тварини охоче поїдають бруньки буків, дубів чи, коли біда, навіть і сосен. У такий спосіб вони звільняють пізньоквітучу черемху від надокучливих дерев-конкурентів, а відтак іммігранти можуть поширюватися все далі. Псевдотсуга так само співає пісню про невідоме майбуття. У деяких місцях через більше ніж сто років із саджанців виросли гідні захоплення гіганти. Натомість інші ліси довелося передчасно повністю зрубувати — як я побачив під час моєї однорічної практики. Лісок із псевдотсугами, яким ще не минуло й сорока років, уже почав відмирати. Науковці довго гадали, у чому ж причина. Це були не гриби, також і комахи тут не приклалися. Зрештою виявилося, що справа в ґрунті, в якому знайдено надмірну кількість марганцю. А його псевдотсуги, очевидно, не переносять. Узагалі, справжніх псевдотсуг тут немає, бо в Європу імпортували різні підвиди з цілком розбіжними властивостями. Псевдотсуга Мензіса з тихоокеанського узбережжя росте тут найкраще. Щоправда, її насіння змішалося з зернятами звичайних псевдотсуг, які ростуть далеко від моря. І, щоб ускладнити все ще дужче, обидва види активно схрещуються та породжують потомство, яке має повністю непередбачувані властивості. На жаль, тільки з сорокарічного віку дерев можна виявити, чи вони почуваються добре. Якщо так, то вони зберігають свої могутні синьо-зелені голки й щільну, непрозору крону. Гібриди, що мають занадто багато генів від звичайної псевдотсуги, засмолюють свій стовбур та обрідно заростають шпильками. Зрештою, це не що інше, як жорстокі корективи природи. Що не пасує генетично, те вибраковується, навіть якщо цей процес затягується на багато десятиліть.

Наші місцеві буки змогли б легко позбутися цих непроханих гостей. Задля цього можна використати ту саму стратегію, що й у боротьбі з дубами. Насамперед, здатність рости навіть у найтемніших сутінках під кронами великих дерев дасть букам змогу через кілька століть перемогти псевдотсуг. Адже потомство північної американки потребує набагато більше світла й гине в дитячому садку місцевих листяних дерев. І тільки за допомогою людини, що постійно зрубує дерева й у такий спосіб пропускає на землю сонце, маленькі псевдотсуги мають шанс вижити.

Небезпечно стає тоді, коли приходять чужинці, які генетично дуже близькі до місцевих видів. Саме такою є японська модрина, що натрапляє тут на європейську модрину. Остання часто росте криво й окрім того, не особливо швидко, тому з початку минулого століття її часто замінює японка. Обидва види легко схрещуються, утворюючи гібридні форми. А тому є небезпека, що одного далекого дня останні чистокровні європейські модрини зникнуть. Також і в моєму лісництві маємо таке мирне співіснування та хаос, хоча тут, в Айфелі, обидва види від природи не є місцевими. Ще один кандидат, якому загрожує та сама доля, — тополя чорна. Вона змішується з гібридною тополею, штучно виведеним сортом, у якому схрестили канадські види тополь.