Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 95

Естер багатозначно глянула на Йозефа, той розвів руками.

— Ми ж обоє знаємо, моя фейгале, як це буває.

— Та вже маємо сумний досвід, — зітхнула пані Шацька. — Хай пан Кошовий говорить. Твоє минуле зараз його не цікавить.

Шацький за звичкою поцмокав губами, але промовчав, кивнувши Климові. Той повів далі:

— Потім я побачив на столі Платова передсмертну записку. Лише одне слово, ім'я втраченої коханої. Воно пояснює вчинок. І все б нічого, аби він не написав це на клаптику паперу, котрий є другою половинкою ось цього, — він торкнувся папірця пучкою пальця. — При капітанові я не мав можливості скласти частки докупи. Але почерк такий самий. Послання, нагадую, написане на чистій стороні. Чому Платов не видер аркуш із записника, наприклад? Або — чому не взяв звичайний аркуш, який напевне має вдома? Припускаю, він, будучи дуже сильно п'яний, бере перше, що потрапляє під руку. Тоді для чого рвати навпіл, а другу половинку сіяти біля дверей у передпокої? Чому, зрештою, двері не замкнені зсередини? Я переконаний: навіть у такому стані капітан мусив зачинитися.

Шацький знову зиркнув на Естер.

— Пане Кошовий, — мовив потому. — Ви навряд чи прийшли до нас шукати відповідей. Ви їх знаєте.

— Припускаю, — кивнув Клим. — З одного боку, в такому стані, в якому останніми днями перебував Платов, доводячи себе ледь не до божевілля, будь-яка людина робить вчинки, складні для раціонального тлумачення. Скажімо, він, отримавши прочухана на службі, повернувся додому з відчуттям лункої порожнечі всередині. Бере коньяк, починає пити далі. Я бачив капітана за кілька годин після того, як він знайшов понівечений труп коханки. Шановне панство має повірити: за моїми відчуттями, Платов ладен був застрелитися просто там, при мені. Але на той час на його горе нічого більше не наклалося. Отже, — він засовався на стільці, вмощуючись зручніше, — в якийсь момент офіцер міг зрозуміти, що втратив усе. Коханку, кар'єру, смак до життя. Що він робить? Вирішує стрілитися. У таких випадках пишуть записку, або пояснюючи причини, або просячи нікого не винуватити у своїй смерті, або — все разом. У Платова нема часу й бажання шукати аркуш паперу. Він порпається в кишенях, знаходить ось цей рецепт. Розуміє — цілком прийнятно. Пише записку. Допиває залишки, аби відкинути решту страхів. Притискає денцем склянки. Бере револьвер.

Стиснувши кулак, Кошовий витягнув указівний палець та виставив великий, імітуючи зброю. Приставивши пучку до скроні, видав:

— Бабах!

— Схоже, — кивнув Шацький.

— Є в тому логіка, — погодилася Естер.

— У такому разі для чого рвати папірець навпіл і кидати половинку в передпокої?

Йозеф почухав сиву кудлату кучму.

— Не знаю. Але ви ж маєте пояснення.

— Думаю, що так. Уявімо собі, що в помешканні був хтось сторонній. Особа, яку ми не знаємо, натомість Платов знав та довіряв. Він міг не чекати гостя. Та відчинив йому двері. Ось чому вони не замкнені зсередини: вбивця не мав ключа. Може, він би й зачинив ззовні. Проте не знайшов, бо квапився. Поспіх також причина, чому вбивця використав перше, що потрапило під руку. Не просив у Платова аркуш, знайшов у себе в кишені рецепт. Поки не знаю, як умовив жертву написати ім'я коханки. Та припускаю: розірвав папірець навпіл, бо не придумав іншого способу замести сліди. Хто буде розбиратися? До всього вбивця напевне не готувався застрелити капітана. Він прийшов із іншою метою, не досяг її, тому рішення прийняв спонтанно, емоційно. Коли так, тоді все стає на свої місця. Вбивця діє швидше, ніж думає. Давайте спробуємо відтворити картину, як усе було.