Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 82

— Ну, там... Знизу... Білизну... Панталони...

— Геть її! Що з ними не так?

— Вони... Вони рожеві, Климе... Боже, вони рожеві!

Її груди нагадували стиглі груші.

Климові ніколи не подобалася така форма, хоч перса не визначали його стосунків із жінками раніше. Звісно, його приваблювала спершу жінка, вродлива зовні й цікава в спілкуванні, хоч він мало чим відрізнявся від мільйонів мужчин, які звертають увагу насамперед на личка, а потім уже — на все інше. Не з усякою стосунки заходили аж так далеко, аби йому дозволили побавитися вільними від зайвого одягу грудьми. Та все ж у своїх фантазіях, особливо підліткових та юнацьких, він уявляв собі панну передусім із округлими цицями. Коли бачив інакше, розчаровувався. Нічого не міг із собою вдіяти. Розумів — неправильно, але все одно починав втрачати інтерес.

З Магдою так не було.

Вона лежала в нього на плечі, притулившись міцно й закутавшись у благеньку сіру ковдру, перетягнувши її на себе й сопучи біля вуха. Він дивився в темне вікно перед собою, одну руку підклав під голову, іншою пестив її груди й признався подумки: раніше був дурний. Бо зараз не уявляв собі інакших, ніж схожі на стиглі грушки, персів, також — стегон, ніг, волосся, губ, очей... лона... Розуміння прийшло зненацька й нізвідки. Клим вирішив не шукати причини, не докопуватися, чому саме цієї ночі дізнався: у свої тридцять шість знайшов саме її. Жінку, котра пригорнулася, обхопила голою рукою його тулуб і чи то спить, чи дрімає, чи, заплющивши очі, думає про те саме.

Тіло трохи затерпнуло в одному положенні, й Кошовий поворухнувся, аби вмоститися трохи зручніше.

— Куди? — прошепотіла Магда.

— Знайду води. Або вина.

— Краще вина. Де знайдеш?

— Тут тихо, але тиша оманлива. Завжди хтось є, заклад такий. Ми гості, нам належить.

— Не пущу.

— Але як інакше принести вина?

— Не пущу.

— Там лишилося щось від сигари.

— Дай.

Магда відсторонилася, і Клим підвівся. Босі ноги стали на нечисту підлогу. Взявши тлустий недопалок зі столу, він розкурив, повернувся до ліжка, присів на краєчок. Магда потягнулася до нього, ковдра злізла з плеча. Ані він, ані вона на це не зважили. Впершись на руку й подавшись уперед, Магда розкрила вуста, і Клим вклав край сигари. Зробивши затяжку в нього з рук, вона відсторонилася.

— Далі що?

— У нас? Із нами?

— Ми не можемо сидіти тут до кінця війни. Тим більше, невідомо, коли все це скінчиться.

— Не скоро, Магдо.

— Я теж так думаю, Климе. Ти правий, мене шукатимуть. Можливо, вже шукають.

— Придумаю вихід. Знайду. Я пообіцяв. Незалежно від...

— Мовчи. Те, що сталося між нами, справді ні від чого не залежить. І не мусить ні на що впливати. Зокрема, на твої справи з Зубовим.

— До чого тут капітан?

— До всього.

Знову пахнувши, вона відсунулася, вмостилася зручніше, тепер натягнула ковдру до підборіддя.

— Ніч зізнань і відкриттів триває.

— Найдивніша ніч у моєму житті. Так розумію, ти не все сказала й далі буде?

— Вірно. Ми почали про місію, яка могла зацікавити тебе.

— Хіба історія з архівом — не воно?

Магда хитнула головою.

— Не зовсім. Лише половина правди. Більша, навіть дві третини.