Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 81

— Я затягну. Так походите день, може — два. Але старайтеся лежати, сидіти, менше рухатися. Не ступати на ногу. Вивих, розтяг зв'язок. Не трагічно, мине, його так лікують просто.

— Рецепт?

— Порада. Я відвернуся, зніміть панчоху. Краще буде перев'язати.

— Чому?

Елементарне питання зупинило, загнало в глухий кут.

Він не знав, стукіт чийого серця лунав у його вухах.

Може, навіть обох.

— Пані Магдо...

— Що.

— Магдо...

— Ну.

— Я мелю дурниці. Хустки, перев'язки, вивихи, панчохи.

— Дурниці?

— Так. Бо мені теж байдуже, є у вас той клятий архів чи нема. Давно байдуже.

— Як давно?

— Не знаю. Не хочу говорити. Боюся сказати.

— Чому?

— Наруга над пам'яттю однієї людини. Дорогої мені, яка ні в чому не завинила і яку я справді любив. Дуже хотів стати для неї тим, кого вона в мені бачила. Розумієте, про кого кажу.

— Звісно. Я її теж полюбила, Климентію... Климе... Але у вас я бачила трошки іншу людину, ніж нещасна Бася.

— Іншу?

— Інакшу. Є жінки, котрі придумують собі чоловіків. І є ті, кого влаштовує те, що перед очами й у відчуттях.

— Про кого ви зараз говорите?

— Вгадайте. Хіба забули? Ми чимось подібні. Не до кінця розумію, чим. Воно не тут, — рука торкнулася скроні, — а тут, — долоня накрила груди зліва, де серце.

Погляди зіткнулися.

Іскри.

Кошовий подався вперед, знайшов її губи.

— Ні! Боже, ні!

Ляпас вийшов лунким, та майже не відчутним. Не вдарила, хлопнула по щоці.

Він не відсторонився.

— Ні, — вона вже шепотіла. — Не слухайте мене... Не слухай...

— Ти мене теж. Слів уже досить.

Його рука вже лежала на її грудях, пестила, ледь стискала, шукала шляху проникнути під сукню.

— Клим.

— Магда.

Він відчув себе сильним, як ніколи раніше.

Вона — слабкою: дозволила його рукам узяти себе за плечі й талію, обережно покласти на ліжко.

Губи до губів.

Ґудзики. Не треба рвати, її пальці допомагали.

— Ні-і-і...

Вона знову простогнала, тихо, звільнивши свої губи від його й трохи посунувшись, аби йому зручніше було ковзнути під спідницю на цьому, як з'ясувалося раптом, завузькому для двох ліжку.

Тепер його пальці пестили затягнену панчохою ногу, довгу, з округлим стегном, вище якого були защіпки, котрі з'єднували широкою гумкою краї панчіх та спіднього.

Вона вже звільняла груди з-під сукні, не звертаючи уваги на те, що й де там тріснуло й надірвалося.

Він не міг відірватися від її Губів, ніби збирався випити всю, втамувати давню, багаторічну спрагу.

Його рука торкнулася грудей, вільних від усього зайвого.

Сосок.

Відсторонився, тяжко дихаючи, заходився відщипувати підв'язку.

— Ні! Ні!

Магда відштовхнула Клима, труснула розтріпаною головою, відсунулася до ліжкового бильця.

— Що сталося? Магдо, що? Чому — ні?

— Не так.

— Як?

— Світло. Загаси. Я не хочу, щоб ти бачив.

— Магдо, я хочу бачити! Я хочу побачити тебе!

Вона облизала губи кінчиком язика, вирівняла дихання.

— А я не хочу, аби ти бачив їх. Це непристойно, Климе. Погано, найбрутальніше, що можна тут побачити.

— Їх? Магдо, заради Бога, кого — їх!!!

Клим Кошовий ніколи не міг подумати, що Магда Богданович здатна так засоромитись і зніяковіти.