Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 77

Клим замовк, ніби захлинувшись фразою. Зустрівся з Магдою поглядом, клацнув пальцями.

— До речі. Я так і не знаю, чому ви забили тривогу, від чого рятував вас, наскільки реальною була загроза вашому життю. І в яку історію я втягнувся. Бо ви знаєте моє хистке становище. Ще за годину до того, як я отримав вашу конспіративну записку, мені погрожувала особа, яка один раз, зовсім недавно, вже законопатила мене за ґрати. Нехай у мене є досить умовне прикриття в контррозвідці. Але сьогодні я дізнався: насправді капітан Зубов не надто переймається моєю безпекою. Підозрюю: використавши мене, він швидко забуде про свої обіцянки й гарантії, і незабаром я знову опинюся на нарах. Проте в мене поки є бодай умовний шанс протриматися на волі й убезпечити себе. Тож я маю право знати, під що нині підставився. Хоча, — мовив після короткої паузи, — маєте почути й таке: все одно прийшов би на допомогу, як зміг, чим би мені це потім не загрожувало.

— Коли так, чи варто вам сповідатися?

— Сповідатися — ні. Лиш ви обмовилися там, у готелі: мені особливо цікаво буде дізнатися про якусь місію ротмістра Жарова. Отже, певною мірою мене стосується те, що відбулося нині з вами... З нами, — виправився.

Магда встала, відкинула волосся, вперлася обома руками об край столу.

— Звичайно, тут ніде не можна знайти цигарок.

— Сигара влаштує? Лишилася одна, випадково. Привіт із старого життя.

— Діліться.

Кошовий вивудив із кишені пальта останню, переконався — перипетії дня сьогоднішнього її пом'яли. Проте лишилася придатною, а сірники Єжи Тими досі валялися під стільцем. Запросто відкусивши кінчик, Клим простягнув сигару Магді, підніс вогню. Вона затягнулася, відразу закашлялася, почервонівши, й довелося легенько хлопати її долонею по спині.

— Не навчилася, — пояснила. — Нічого. Як ви так казали? Доведеться приймати з вдячністю все, чого раніше в житті не було й не дуже хотілося. Вірно?

— Приблизно. Суть правильна.

— Гаразд.

Магда знову затягнулася, тепер обережніше. Цього разу вдалося вдихнути нікотин, вона повільно випустила струмінь запашного диму собі під ноги, повернулася на ліжко. Попіл упав на підлогу. Не збентежило.

— Все дуже просто, Климентію, — почала вона, дивлячись повз нього, на старі бруднуваті шпалери. — У мене, як і у вас, з приходом російської армії у Львові проявилося чимало доброзичливців. Беру слово в лапки, ясна річ. Підозрювала, що рано чи пізно так станеться. До мене прийдуть і вимагатимуть видати архіви покійного чоловіка. Скажете, що нічого про них не знаєте й ніколи не чули, припиню розмову. То як?