Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 75

— Тихо будь, — кинув той, підкотився до найближчої зачиненої брами, щось зробив із замком — і вона гостинно розчахнулася.

— Туди! — крикнув Клим, бачачи там, у брамі, справді єдиний порятунок. — Пані Магдо, зможете?

— Та ну вас усіх, — просичала вона, не бажаючи змиритися з тим фактом, що раптом стала для чоловіків тягарем. — Руки заберіть.

З боку площі стрельнули.

— Взяли, — рішуче закерував Кошовий.

Підхопив Магду під праву руку. Тима безцеремонно взяв під ліву. Ривок — і трійця вже була біля рятівної брами. Буквально заштовхнувши жінку всередину, вони зайшли за нею, відступили глибше, намагаючись розчинитися в темряві й сховатися подалі від місячних променів. Гиря ступив за ними, зачинив браму зсередини, теж позадкував.

Принишкли.

Кошовий обійняв Магду, притиснув до стіни міцно, закриваючи собою. Її дихання було гарячим, уривчастим, він відчував тепло й тремтіння тіла під пальтом, але вона не пручалася.

Ззовні — швидкі кроки, стукіт багатьох чобіт.

— Де вони?

— Були тут! Уперед побігли!

— Очепити квартал! Бігом! Живими їх!

Перегукуючись так, солдати прогрюкали повз браму.

Коли порівнялися — кроки враз стихли.

Магда вже не стримувала себе: обхопила Клима руками, притисла до себе міцно, так, ніби хотіла розчинитися в ньому, стати з ним одним цілим, зникнути.

— Він ще курить! Я тобі покурю, говядина! Вперед!

Кроки зрушили з місця.

Віддалилися, за якийсь час стихли зовсім.

Магда видихнула полегшено. Але Клима не відпускала.

— Кісточка болить, — прошепотіла, ніби зараз саме це було найважливіше.

А тоді поклала голову йому на плече.

Розділ тринадцятий

«Боже, вони рожеві...»

До місця дісталися після опівночі.

Скільки стояли під брамою, чекаючи, поки місто знову стихне, ніхто не зміг би сказати. Час завмер, і Климові здалося: коли Гиря нарешті вислизнув назовні першим, понюхав довкола, переконався — спокійно, й вони обережно рушили далі, час відразу побіг швидше, ніби вирішив влаштувати перегони з людьми.

Вивихнута кісточка Магді далі боліла, вона не могла йти на рівних із чоловіками, але після короткої близькості з Кошовим тепер трималася на відстані, ніби соромлячись пориву. Котрий ні до чого не зобов'язував, ні про що не свідчив та не говорив, окрім хіба підтвердження справжнього, не награного переляку. Навіть у товаристві ротмістра Жарова з компанією вона тримала марку. Почуття відпустила лише там, під брамою. Від неї немов відлущилась нарешті шкарлупа, хай не за тих обставин, за яких жінки, з Климового досвіду, зазвичай розкриваються.

Він не знав, що це означає й чи робити йому якісь висновки. Але признався собі: такою Магда Богданович йому більше подобається.

Чого там — вона взагалі йому до вподоби. Він мріяти не міг тримати в обіймах отак, проти ночі, гордовиту гонорову пані. Чи здалося, чи Магда так само зрозуміла недоречність зближення. Тож швидке відсторонення стало її зворотною реакцією на стрімку близькість. Побідні роздуми зараз потрібні найменше, та Клим нічого не міг удіяти: гнав — а вони лишалися.

Повернулися, як ішли, через чорний хід. Зайшовши в кімнатку за кухнею, Магда зупинилася при вході, дочекалася, поки Клим засвітить гасову лампу, наморщила носа, гидливо глянувши на неприбрані скалки від кухля. Та пошкоджена нога втомилася, перебирати харчами не доводилося, тож вона сіла на ліжко, розстебнула пальто, скинула хустку, труснула головою, розсипаючи волосся по плечах. Тоді кинула погляд на Кошового й Тиму, що далі стояли у дверях — Гиря Краківський зник, не попрощавшись, щойно втікачі опинилися «Під вошею».