Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 76

— Тут одне ліжко. Ви всі лишаєтесь?

— Пані вміє бути вдячною, — блазнювато вклонився Єжи.

— Пані справді вміє віддячити, — повторила Магда без натяку на іронію. — Але прошу дуже, не тут і не тепер. Я пережила кілька не найкращих годин. Вдячна кожному з вас, не вирізняю когось окремо. Дозвольте перевести подих і не прийміть прохання за грубість..

Тима посміхнувся, підняв капелюха на знак прощання і пішов. Клим зачинив за ним двері зсередини на клямку, поторсавши, чи міцно, й примостився на стільці. Магда тим часом скинула пальто, розшнурувала чобітки. Випереджаючи, Кошовий став перед неї навколішки.

— Що сталося?

— Дозвольте.

Не чекаючи відповіді, Клим взявся однією рукою за носок, іншою — за каблук, і обережно й разом із тим вправно стягнув чобіток із пошкодженої ноги. Спробував торкнутися кісточки, але його зупинили різким:

— Руки заберіть.

Не підводячись, Кошовий виставив розчепірені п'ятірні перед собою.

— Не треба, Климентію. Я ціную, щиро. Але зараз не треба. Нерви вже за межею. Я дозволила собі зайве, ви могли зле зрозуміти мою емоцію...

— Облиште, пані Магдо, — зупинив її Клим. — Справді, не, треба шукати виправдання чи пояснення нашим пригодам. Тим більше, що вони могли скінчитися не дуже добре для нас обох. До того ж, — він гмикнув, — ми з вами в такому місці, де світські церемонії та супутні ним рефлексії зайві.

— Це притон, — сказала вона впевнено. — Ніколи не бувала в таких місцях. Займалася благодійністю, бачила різні клоаки. Але там мешкали не кримінальники, а нещасні бідні хворі люди.

— Думайте, що хочете. Я так само не завсідник подібних закладів. Доводилося бувати тут частіше, в тому числі — за родом своєї тепер уже колишньої адвокатської діяльності. Кажу це до того, щоб ви розуміли: всякі умовності можна відкинути. Й поводити себе вільно, як недавно в брамі.

— Ви збираєтесь лишатися тут зі мною на ніч? В одній кімнаті?

— Якщо ніхто не зайняв котрусь із сусідніх, попрошуся туди. Щоправда, вона вартує грошей. Я не маю. Ви, здається, теж не взяли гаманця чи чогось коштовного, тікаючи з полону.

— Ви зараз серйозно чи намагаєтесь жартувати, випускаючи в такий спосіб пару?

— Хочете серйозно? — Кошовий підвівся. — Пані Магдо, ви в безпеці і вже починаєте поволі приходити до тями. Заразом повертаєте себе колишню. Але давайте домовимося тут і тепер: ніхто з нас уже не буде таким, як раніше. Стосується це всіх, включно з країною. Почалася війна, вона йде лише третій місяць, а зміни довкола колосальні та незворотні. Ви маєте прийняти ваше теперішнє становище як даність. Цей заклад, цю кімнату. Той факт, що мені доведеться спати не за дверима, як лицарю чи вірному псові, а ось тут, на підлозі. Підстеливши собі своє і ваше пальто. Надалі ви більше не будете в безпеці й вам доведеться приймати допомогу не лише від мене, а від сумнівних типів, котрі за інших обставин ніколи б не потрапили до вашого ближнього кола. Ви, вдова поліцейського, знали про існування ось такого, іншого світу завжди. Намагалися триматися чимдалі, і я вас чудово розумію. Ви просите мене залагоджувати ваші справи, контактуючи з особами на кшталт Тими, аби обміняти коштовності на гроші. Тож визнаєте право на існування іншого, чужого, проте неабияк потрібного вам, тобто — нам обом світу. Даруйте за різкість, навряд чи доречну тепер, пані Магдо. Але, здається, сьогодні ми всі за моєї безпосередньої участі й на ваше прохання врятували...