Читать «Ольга Токарчук. Останні історії» онлайн - страница 16

Лікар оголошує:

— У пані тахікардія, це не є небезпечно, певно, ви хворіли на ангіни в дитинстві.

— Росіяни надають зменшувальну форму слову “смерть”, — каже Ольга, коли Іда повертається до кухні. — Смертька. Малі звірі помирають малими смертьками.

Вона стоїть на колінах біля ящика з Іною і усміхається. Її мовчазний чоловік підклав дров під кухню, а потім тихенько вийшов. Іда тільки тепер розуміє, що Ольга розмовляє східним акцентом, львівським чи віленським — не може розпізнати. Як її батьки, але трохи інакше.

— По-польському це погано звучить: “шьмєрцькі”, — Іда бачить, як старенька вузлуватими пальцями розгортає чорну шерсть Іни і шукає місце, щоб увіткнути голку.

— Нехай пані так не дивиться, — каже Ольга. — Мушу зробити їй укол, бо страждає. Адріан каже не шкодувати їм знеболювальних.

— Чи це видно, що вона страждає, звідки ви знаєте, що їй болить?

— По диханні, — каже Ольга. — Послухайте, яке воно швидке і неритмічне. Коли ліки перестають діяти, сука стогне. Так само, як людина, а чого мало би бути інакше? Прошу собі залити каву, вода давно закипіла.

Іда вливає до горнятка гарячу воду. На поверхні утворюється коричнева піна.

— Ви не думали, її приспати? — запитує вона.

Ольга не відповідає. Її кістляві артритичні пальці натискають на поршень шприца, щоб витіснити повітря. Потім голка зникає в чорній шерсті. Білий пес стоїть над кошиком і дивиться, як роблять укол, ніби він фахівець у білому лікарському халаті й перевіряє якість виконання процедури. Жінка важко встає з колін, кладе шприца на підвіконня і дивиться на Іду.

— Як пані себе почуває? Ліпше?

— О, так, безперечно. Вже все гаразд. Мушу тепер зателефонувати в поліцію і до приятелів, що нічого зі мною не сталося і вже йду. Дякую за все. Чи можу зателефонувати ?

Іда дивиться на телефон, що висить на стіні коло креденсу і несподівано їй спадає на гадку, що, може, ніхто не зауважив її зникнення. Щонайбільше, Інґрід могла записатися на її мобільнику — о, певно, залишила його в автомобілі.

— Звичайно, нехай пані телефонує, — каже Ольга і починає розмішувати кашу в одній з каструльок.

Іда всипає до склянки повну ложечку цукру і завмирає над нею з піднятою рукою — вже роками не підсолоджує. Усміхається сама до себе і йде з кавою до телефону. Апарат виглядає старомодно: червоний, пластмасовий, з круглим диском. Думає, що має сказати. Те саме. Що поворот, що вилетіла з нього, що це десь за дороговказом на Божкув і Бардо, це добре пам’ятає. Автомобіль впав із насипу відразу за поворотом. Зрештою, може, його вже знайшли. Торкається долонею до телефонної слухавки і забирає руку назад.