Читать «Ольга Токарчук. Останні історії» онлайн - страница 15

Уявляє собі нутрощі свого тіла, ніби воно — герой освітнього фільму, який показують дітям на уроках біології: “Твоя шкіра” або “Як працює мозок людини”. Завжди бачить їх набагато збільшеними, складаються зі страхітливих клітин, пульсуючих частинок, фрагментів чогось більшого, до чого не можна було би навіть додуматися. Її тіло складається з таємничих ям і опуклостей, шарів, що лежать один на одному, м’ясистих туб, блискучих поверхонь, актинієподібних створінь. Воно таке саме чуже, як дно моря, як кораловий риф, заселений виродженими і шокуючими створіннями.

Це матка — темний тунель, а в його кінці у (кривавих, повнокровних) складках м’яса видно маленьку жовтувату краплю, яка — подібна на перлину — висковзує назовні й падає тим тунелем і вже за мить, з жалю, його м’ясисті стіни лущаться, опадають кривавими шматками і перетворюються на тисячі липких крапель крові. Серце — дивовижний конгломерат м’ясистих смужок, пружних і еластичних. Ритм, у якому б’ється — це ритм копуляції. Кожен такт народжує мить, яка відразу ж помирає. Маленька безколірна бульбашка, що лускає, поки встигнеш на неї подивитися.

Вийти просто зі стерильних приміщень на спекотну вулицю і закричати: “Не вірте лікарям!” Не думайте, що колись якийсь з них скаже щось справді важливе. Бережіться, їхнє знання вдаване і насправді нагадує гру невігласів. А йдеться про те, щоб у відповідний момент відірвати погляд від паперів чи від слухавки стетоскопа, притиснутого до чужого тіла і за коротку мить уже контролювати ситуацію: я знаю про твоє тіло те, чого ти не знаєш, хоч я і не є тобою, знаю щось, чого ти не розумієш. Нас розділяє знання. Я знаю, бо я не є тобою. Ти не можеш нічого знати про себе, бо можна пізнати тільки те, що не є нами самими. Так це виглядає. Справді маєш тіло, але нічого про нього не знаєш. Я знаю про нього все, бо воно таке саме, як інші тіла, які я давно вже пізнав, які обмацував з голови до п’ят, заглядав досередини, розтинав в уяві на дрібненькі шматочки, щоб ніщо не могло переді мною заховатися. Ніщо не може захопити мене зненацька. За своєю природою тіла — це прості гідравлічні апарати. Розпізнати і діяти — кілька виписаних рецептів і скерувань на наступні аналізи. Передати тіло далі, іншим, які також вдають, що знають ліпше.

Вона зручно лежить на ліжку й чекає, поки під’єднані до грудей і стіп електроди почують внутрішні ритми і напруги, а потім замінять їх на кілька символічних ліній, а креслярка, випльовуючи чорнило, намалює з них зворушливу панораму серця. Але що Іда має їм сказати з цього приводу? Пане лікарю, моє серце перестає битися і зупиняється на довгі хвилини, тому якимось дивом помираю і якимось дивом повертаюся до життя. Коли моє серце не б’ється, западає страшна тиша. Ви ніколи нічого такого не чули. Вона могутня, напевно, виходить з глибини землі, з’являється на поверхні, як голова допотопної потвори, роззирається довкола, а потім пливе туди, звідки прийшла. Серце запускається ривком, спазмом, кількасекундним тремтінням і — якби це піймати технічними засобами — мотор дає збої. Мала смерть.