Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 61
Кріс Тведт
Затемна я ішов на роботу й затемна повертався додому. Вечорами ми сиділи вдома, грілися біля коминка і навіть носа надвір не показували.
Я був на нараді. На одній з тих нарад, на яких адвокати говорять та й говорять, а клієнти насуплено переглядаються. Три години безсенсовних і безрезультатних суперечок.
Коли повернувся до контори, секретарка на рецепції поманила мене пальцем, нахилилася й прошепотіла:
— Там на вас чекає якась дама. Вона прийшла не за записом, але… вона весь час плаче. Я не мала серця вигнати її…
Я глянув на м'який куток, де зазвичай чекали прийому клієнти. Чомусь навіть не здивувався, побачивши там Ірене Ґудвік з запухлим, заплаканим обличчям. Вона теж дивилася на мене.
— Кави? — запитав я, коли вона сіла в крісло в моєму кабінеті. Жінка мовчки похитала головою. — Дайте мені кілька хвилин, я хочу кави. Посидьте тут трохи…
Я знову вийшов до приймальні, налив собі горня кави і став біля рецепції, чекаючи доки секретарка закінчить телефонну розмову.
— Вона хоч натякнула про що йдеться?
— Ні, тільки сказала, що це важливо. Я її питала, однак вона хотіла говорити тільки з вами. Спробувала призначити їй інший час, але…
Я заспокоїв секретарку, мовляв, усе гаразд і рушив до кабінету.
Ірене Ґудвік трохи заспокоїлась, сиділа з прямою спиною, ноги згорнула під крісло. Руки, сплетені так міцно, аж кісточки побіліли, лежали на колінах. Очі почервоніли й підпухли.
— Даруйте… — мовила вона, не встиг я ще й рота розтулити. — Знаю, треба було записатися на прийом, але…
— Пусте…
Жінка кивнула, хотіла щось іще сказати, проте знову замовкла. Натомість заговорив я.
— 3 якою проблемою ви прийшли, Ірене? Чому ви тут?
— Ганс…
— А що з ним?
— Його арештували. Прийшли й забрали з дому.
— Чому? — новина мене ошелешила. — Та ж не за вбивство Альвіна Му? Вони вважають, що Ганс убив Альвіна?
Ірене Ґудвік закивала головою і знову розплакалася. Я не втішав її, хай поплаче, а я, тим часом, замислився. Усе, власне кажучи, логічно. Якщо хтось і мав мотив, то Ганс Ґудвік. Він мусив потрапити в поле зору поліції від першого ж дня. Не знаю, чому я сам раніше про це не подумав.
— Ірене… Спробуйте… спробуйте заспокоїтися. Нам треба поговорити.
Жінка трохи вгамувалася, рідше чулися схлипи, тільки віддих був протяжний і тремтячий.
— Вибачте, я знаю, що поводжуся по-дурному, але останнім часом усього стільки…
— Вірю. Нічого страшного… Коли його забрали?
— Уранці. Прийшли рано, не знаю… десь близько сьомої. Ми ще спали.
— А ви певні, що вашого чоловіка арештували за підозрою в убивстві Альвіна Му?
— Так… Вони мали одну… один папір, на якому так і було записано.
— Обвинувальний висновок?
— Так!
— Гаразд, — я на мить примовк. — Що… що на вашу думку, я міг би для вас зробити?
Ірене здивовано глянула на мене.