Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 60
Кріс Тведт
— Привіт, Бренне!
— Я так розумію, Мунку, Альвін мертвий? Він був моїм клієнтом.
Мунк втомлено глянув на мене.
— Він уже не твій клієнт. Він вже нічий клієнт.
— То він мертвий, так?
Мунк кивнув.
— Убивство?
— Нащо ти питаєш?
— Ну, він був… моїм клієнтом… я…
— Це вже не має жодного значення. Інформація поки що не публічна. Але так, Бренне, його вбили. Це було вбивство.
— Можна на нього глянути? — запитав я після паузи.
Очі Мунка звузилися.
— Нащо тобі, заради Бога, на нього дивитися?
Я не знав, навіщо запитував, і не знав, що йому відповісти, просто стенув плечима.
— Звісно, на місце злочину ніхто тебе не пустить, — сказав Мунк сухо. — Але присягаюсь, тобі зовсім не захотілось би його бачити.
— Чому?
— Хтось дуже не любив Альвіна Му. Я на службі в поліції понад тридцять років, але подібного ніколи в житті не бачив.
— Хочеш сказати, тіло спотворене?
— Дуже м'яко кажучи. Хоч Альвін Му й був скурвий син, але оце… — Мунк похитав головою.
— Знаєте, хто… Когось підозрюєте?
Мунк раптом роздратувався, ніби відчув, що бовкнув забагато.
— Хіба я, чорт візьми, стояв би тут з тобою теревенив, якби в нас були підозрювані? Га, Бренне? Є чимало людей, які не бажали Альвінові добра. Іди додому, Бренне! Тобі тут нічого робити, а я маю купу роботи.
Мунк різко розвернувся і зник за дверима будинку.
Я дивився йому вслід. Підтягнулися журналісти, хотіли довідатись, що мені сказав Мунк, але я тільки похитав головою, мовляв, знаю не більше за них.
Я рушив до авта. Здійнявся вітер. Вихор закручував у спіраль сухе опале листя і гнав його вулицею. Я згадував останню зустріч з Альвіном, усе, що йому сказав і чого не сказав. Я думав про те, що він, можливо, був би живий, якби я його застеріг.
Розділ 23
Газети таке люблять! Наступними днями всі видання рясніли публікаціями про вбивство Альвіна, заголовки статей змагалися у несмаку. Поступово, як зазвичай буває, почала просочуватися інформація з поліції, і медії немов оскаженіли. Навіть не подаючи деталей, вони умудрялися створити враження, що Альвіна Му піддавали жорстоким тортурам. Це були, наприклад, цитати від анонімних джерел, які стверджували, що «ніколи в житті не бачили нічого подібного» або що це було «звіряче вбивство, а убивця був збоченцем». Спекуляції щодо особи ймовірного вбивці не мали стриму. Більшість схилялися до того, що вбивство скоєне з помсти й, певною мірою, пов'язане зі «справою Майї». Навіть у нашій конторі воно стало єдиною темою для розмови за ланчем, і дуже скоро мені до чортиків обридли запитання, кого ж я підозрюю.
Сюнне обурювалася.
— Якщо вбивство вчинено з помсти за смерть Майї, то це просто смішно, — повторювала вона раз у раз. — Альвіна ж виправдали.
Я промовчав.
Добігав кінця рік. У нашому місті це означало безкінечні циклони, дощі з заходу, з океану; лише іноді хмари продиралися на кілька морозних, ясних днів, і тоді чорні й сірі шпилі гір навколо мерехтіли на самих чубчиках снігом, ніби присипані пудрою; повітря бувало таким прозорим, що, видершись на вершину, можна було побачити краєвиди до самого горизонту. Та здебільшого люди ходили скоцюрблені, щулячись від вітру й дощу; у стічних канавах валялися вивернуті й поламані парасолі, наче скелети обабіч караванних шляхів.