Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 54

Розділ 21

Минуло кілька днів. Я повів Карі до ресторану. Доки ми їли, я розповів, до чого я додумався і що собі постановив. Карі мовчки слухала, час до часу пригублювала келих і дивилася на мене поглядом, який годі було витлумачити. Коли я виговорився, вона ще якийсь час легенько похитувала келихом, розганяючи колами вино — воно мерехтіло бордовими блищиками на світлі.

— Оте про дітей… ти, справді, так думаєш чи це, може, реакція… на останні події?

— Справді, думаю.

— Чудово, — усміхнулася Карі й більше нічого не сказала.

— А все інше, Ніна Гаґен і…? — запитав я за мить.

— З ними нарешті все. Настав час для нас, Мікаелю.

Уперше за тривалий час я з головою поринув у роботу. Назбиралася купа справ. Завдяки Сюнне система функціонувала, але я мав багато клієнтів. Більшість з них сиділи в тюрмах по всій країні й гнівалися на мене за те, що я їх не відвідував. Я два тижні постійно літав внутрішніми рейсами. Кілька разів довелося ночувати в готелі, але зазвичай я встигав повернутися увечері додому. А вдома чекала Карі.

Петер був задоволений. Сюнне була задоволена, і клієнти теж були задоволені. Я не бачив і нічого не чув про Ганса Ґудвіка, був певний, що він більше не становить загрози. До того ж, я не мав жодного бажання думати про нього чи про його дружину. Я змусив «справу Майї» зникнути з моїх думок, знаючи, що рано чи пізно вона перейде до розряду рутинних справ, і стане однією з тих, які я виграв; стане справою, яка принесла мені славу й нових клієнтів. Мова йтиме лише про час та часову відстань.

Нічні клуби — то не моє. Буваючи в місті, я віддавав перевагу барам і пабам. Я стояв, роздивляючись навсібіч, дивився на дорослих чоловіків у дорогих костюмах, з розпухлими гаманцями, обличчями, червоними від алкоголю та потуг танцювати на танцювальному майданчику; на жінок з червоними вустами, наквацяними тушшю віями, вибіленим волоссям, і розумів, що таке не для мене. Музика надто голосна, люди надто шалені, надто зайняті тим, щоб себе показати й на інших подивитися, упізнати, вихопити з натовпу. Бути причетними…

Ми з Петером зустрічалися з кількома поважними клієнтами. Повечеряли, випили червоного вина й коньяку, і пішли до нічного клубу. Я спробував відкрутитися, але Петер міцно стиснув мою руку, давши зрозуміти, яка це марна справа.

— Ці люди важливі для фірми, Мікаелю. Я постійно займаюся такою дурнею. Треба вже й тобі хоч зрідка долучатися.

Один з клієнтів повернувся від бару з тацею, заставленою чарками, і трьома хихотливими жінками десь тридцятилітнього віку. Упрілий і збуджений, він відкинув набік куртку, тицьнув кожному в руку чарку.

— Будьмо! — вигукнув він.

Я слухняно вихилив чарку. Не знаю, що там було, але щось нудко-солодке. Я аж струсився, як від огиди. Клієнт вклав мені в долоню ще одну чарку. Він нетямився від захоплення, одна його рука вже високо заповзла по нозі однієї з жінок. Та прихилилася до нього й реготала з кожного його слова.