Читать «Небезпека рецидиву» онлайн - страница 111

— Приїду ввечері, близько восьмої. Тато мене відвезе.

Я сказав, що радий.

— Щось сталося?

— Ні, чому питаєш?

— Голос якийсь неживий.

— Та ні, все гаразд. Просто втомлений. Я зараз піду на роботу, але повернуся до твого приїзду.

Ми так довго жили разом, що вона знала мене, мов облупленого.

Сюнне почала скрушно хитати головою з перших слів моєї розповіді й хитала, аж доки я закінчив говорити.

— Такої маячні я ще в житті не чула, сказала вона. — У тебе не все гаразд з головою, Мікаелю!

— Мабуть, — відповів я. — Але сталося те, що сталося. Я подумав, тобі варто знати. Газети вже могли розкопати цю історію.

— Як?

— Поліція. Там знайдуться охочі поділитися з пресою смаженим. Або сама Ніна Гаґен розпустить чутки.

— Гадаєш?

— Не знаю, Сюнне. Я сьогодні нездатний ясно мислити.

— Якщо тебе притягнуть… — озвалася за мить Сюнне.

— Притягнуть…

— Що буде з твоєю адвокатською ліцензією? Заберуть?

— Можливо.

— Ми якось можемо цьому запобігти? То ж катастрофа!

— Яке там, Сюнне! — похитав я головою. — Про це ще буде час подумати пізніше. Тепер займімося нашою справою.

Я викликав таксі, щоб поїхати й забрати авто, і встиг повернутися додому ще до приїзду Карі. Щойно переступивши поріг, вона пильно глянула мені в вічі й запитала, що трапилося. Я зітхнув, допоміг їй зняти пальто й повів на кухню. Ми пили чай, я розповідав, вона слухала. Почуте їй не сподобалося.

— Безглуздий вчинок, Мікаелю.

— Мені не пощастило, а ось Ніні Гаґен дуже навіть пощастило. Тепер я вже мав би на руках докази її співучасті в убивстві Майї.

Карі була непохитна.

— Напевно, мав би, та однаково вчинок твій не мас виправдання. Господи, Мікаелю, ти ж адвокат! Ти повинен вивчати документи й виступати в суді, а не вламуватися, чорт візьми, до чужих помешкань!

Карі рідко лаялася. Я бачив її очі, гарячкові червоні плями на щоках і вирішив, що мудріше буде їй не суперечити. Не мав ніяких душевних сил для сварки.

— Маєш рацію, — мовив я. — Дурний вчинок.

Від такої несподіваної сумирності, Карі аж замовкла й помалу заспокоїлася. Я зізнався, що існує реальна загроза втратити адвокатську ліцензію. Карі знов розхвилювалася, збуджено заговорила, але я недовго її слухав:

— Карі, помовчи трохи. Я знаю, ти маєш рацію, але тепер уже нічим не зарадиш. Справа зроблена. Не лай мене сьогодні, будь ласка! Будемо розв'язувати проблеми поступово, — Карі далі палала гнівом, але промовчала, а я повів далі: — Я втомлений, виснажений. Завтра починаються слухання у суді. Ситуація і так дуже непроста.

Карі ще стиха бухтіла, проте вона не вміла довго сердитися. Ось її обличчя розгладилося, а вже за мить вона підійшла до мене й обвила руками.

— Який же ти дурень, Мікаелю, — повторила знову, та голос її став м'якішим, вона притулилася щокою до моєї шиї.

— Погоджуюсь, — сказав я. — Може вип'ємо по келиху червоного вина перед сном?

У темряві її голос існував окремо від усього, окремо від тіла.

— Ота жінка, — мовила Карі. — Ніна Гаґен…. Цілком заморочила тобі голову.