Читать «Одні» онлайн - страница 19

Місце, де вони приземлилися, явно не було Африкою. Скоріш, це був якийсь куточок колись густозаселеної, а тепер, судячи з усього, майже безлюдної Європи. Прекрасний куточок! Тепер Лесь бачив, наскільки було високої про себе думки людство — будувало різні палаци, замки, ще чортзна-що, і думало, що без нього в тому світі значно поменшає краси. Дарма так думало. Природа — це Лесь помітив ще в Африці, — перепочивши від людської діяльності, розквітала досі небаченими фарбами, красотами. І що з того, що тими красотами милувалися вже не люди, а ластівка в небі, мурашка на стеблі конюшини — для матінки-природи всі її створіння були рівними, всі мали право на свою частку краси.

Лесь все чомусь думав, що вони знаходяться десь на території колишньої Франції. Може, так воно і було. Через декілька годин їм вдалося натрапити на розбиту колію, що вела невідомо куди. Вони викинули на пальцях, і пішли, обійнявшись, в ту сторону, яка випала. Погода була приємною, місцина радувала око. І основне, що їм вдалося хоч на перший час розв’язати проблему з харчуванням. Лесь назбирав яблук-дичок, а Мар’яна з одного пострілу підбила куріпку, яку Лесь досить вміло одразу й приготував на вогнищі.

Вони сиділи коло вже згасаючого багаття, коли нарешті Лесь спитав Мар’яну про те, що його давно цікавило, а саме, де Мар’яна так прекрасно навчилася стріляти. У відповідь Мар’яна лише якось неохоче хитнула головою:

— Довго й нудно розказувати.

І Лесь з нею згодився, життя його вчило, що треба дорожити кожною хвилиною, тому що кожна хвилина може стати останньою. Тому Лесь цього дня більше нічого не питав у Мар’яни — для чого це, коли краще її просто поцілувати, власне, для цього й існує така чудова штука, як життя, і, мабуть, саме тому Бог створив Мар’янині губи такими пухкими, і вже, звісно, саме для цього співає у небі жайворонок…

Свою першу ніч у цьому краї вони провели серед чистого поля. І хоч поряд не було океану, золотавого піску, це була їхня найкраща ніч разом. А вже вранці наступного дня вони помітили вдалині село.

— Да, тут безумовно живуть люди з аграрного клану, — мовила Мар’яна, дивлячись здаля на село.

— Ну, то пішли! — кинув Лесь, якому нетерпілося побачити ще якихось, крім містечкових, теперішніх своїх сучасників.

— Так, але не забувай тримати руки в кишенях, і якщо хтось буде питати — ти з наукового клану.

— Та що ви носитесь з тими кланами, як дурний з писаною торбою!

— Ти — з наукового клану, — спокійно повторила Мар’яна.