Читать «Одні» онлайн - страница 21

— Сонце, я не можу бачити, як людину спалюють за картоплю. І я не зможу собі ніколи пробачити, якщо його зараз спалять. Ніколи! — з притиском закінчив Лесь.

— Що ж ти думаєш робити? — майже пошепки спитала Мар’яна.

— Постараюся до нього проштовхатися. Я дивлюся, тут у них з вогнепальною зброєю напруга, я помітив тільки одного дядька з заржавілим карабіном. Тому ти йди за мною і прикривай мене зі спини, особливо тоді, коли я його буду звільняти. Ну, як тобі мій план?

— Не дуже розумний, але піде, — погодилася Мар’яна, та Лесеві здалося, що вона чомусь була нещирою. Цікаво, чому? Боялася, чи може вважала, що їм не варто втручатися, чи ще щось? Проте вона погодилася, а отже треба діяти — часу було обмаль, бо люди вже докладали рештки хмизу. І вони, розштовхуючи людей, почали пробиватися до помосту.

Лесь вже майже підходив до помосту, коли його раптом хтось схопив за рукав. Він обернувся — високий дядько із заіржавілим карабіном намагався його затримати. Лесь різко шарпнув рукою і, звільнивши її — це було легко, оскільки дядько тримав його лише одною рукою, — заїхав йому ліктем в обличчя. Дядько випустив карабіна і схопився руками за обличчя — крізь пальці зацебеніла кров.

— Ой, людоньки, вбивають! — пролунав над юрбою його крик.

Всі почали обертатися в їхню сторону. Лесь буквально в два кроки здолав відстань до помосту, скочив на нього, збив отетерілого опонента спалюваного з помосту і крикнув позад себе:

— Мар’яно, два постріли в повітря!

Відповіддю йому був загрозливий, наростаючий з кожною секундою, шум юрби. Лесь обернувся — і не побачив Мар’яни. Лише роздратований погляд юрби. Він водив очима по юрбі, може Мар’яна десь відстала від нього, коли він пробирався до помосту, та не міг її знайти.

— Мар’яно, де ти?! — вже якось благально прокричав Лесь.

На цей раз у відповідь він почув клацання затвора — високий дядько з розбитим обличчям зводив на нього свою заіржавілу гвинтівку. Все відбувалося якось занадто повільно, а, може, навпаки, — занадто швидко. Тікати не було куди — навколо стояли люди, та й куди тікати, якщо пропала Мар’яна? У Лесевій голові все крутилася думка — де ж Мар’яна? Де Мар’яна?! Дядько натиснув на курок. Рушниця клацнула, та не вистрілила — дала осічку. Лесь похитнувся. Дядько зло затрусив рушницею. На поміст просто з якимось гемонським шипінням «Ще один чаклун!» почали наповзати люди.