Читать «Чорна акула в червоній воді» онлайн - страница 8

— І що ж ти просиш за свою послугу? — питання прозвучало тихо і невпевнено. Принц запалив і Салех помітив, що його рука ледь помітно тремтить.

— Коли ви станете королем, то дозволите адміралу Балтіну розмістити на одному з островів, швидше за все, на Суафі, пост радіотехнічної розвідки.

Принц похитав головою, нервово загасив сигарету і шпурнув її на підлогу. Поклав до рота шматочок рожевої пастили.

— Наше королівство завжди було нейтральним.

— Таким воно буде й надалі, — розвів руками Салех. — Але вже під керівництвом його високості Асада — вашого брата. Радіотехнічний пост за довгі роки щасливого правління. Дрібниця, маленька послуга великій країні і багато років її вдячності і підтримки.

— А що собою являє цей пост?

— Кілька автофургонів зі станцією стеження за військовими кораблями НАТО. Жоден супутник не зможе її запеленгувати — станція нічого не випромінює в ефір. Працює лише на прийом та дешифрування. Обслуговуючий персонал — аборигени і один європеєць. Офіційно це буде радіостанція, що транслюватиме радіопередачі.

— Які передачі?

— Розважальні передачі на смак вашої високості. — Салеху було відомо, що в Пізі принц став великим шанувальником італійської естради.

— Мені це подобається… Втім, не має значення. Я хочу бачити цю жінку.

— Жодних проблем. Завтра вона буде в покоях вашої високості. Ви навіть не відчуєте зовнішніх змін. А принцеса зникне…

Принц замислився, потім розреготався:

— Ну і справи! Мій майбутній візир — російський шпигун! Але нічого. Почекайте, я ще вам всім покажу!

Салех посміхнувся і, як завжди, догідливо схилив голову.

— Танцюють всі! — принц підвівся і ляснув у долоні.

Дівчата вже вибралися з басейну і в прозорих накидках несамовито вихилялися під какофонію музики.

Розділ 4

Швидкохідний катер відплив від підводного човна і через півгодини висадив загорнуту в темне жінку на пірс. Особистий секретар принца С. Салех накинув їй на плечі теплу ковдру і провів до автомобіля. Шофера за кермом не було. Салех опустив скло і щось крикнув капітану. Капітан, одяг якого найменше нагадував морську форму — в халаті та чалмі, з окладистою чорною бородою, виструнчився і стрибнув з пірса на палубу.

Катер відразу відчалив і з ревом помчав у океан. Салех і жінка мовчки сиділи в автомобілі, спостерігаючи за топовими вогнями, котрі швидко зникали. Через п’ять хвилин Салех дістав з кишені плескату коробку величиною з долоню, витягнув з неї телескопічну антену і натис кнопку. Нічого не сталося. Він заметушився, увімкнув у салоні світло, труснув коробку, що виявилася портативним радіопередавачем.

— Автомобіль екранує радіохвилі. Треба виставити антену, — раптом тихо, на правильному місцевому діалекті сказала жінка. Вона не скинула вуалі і навіть не ворухнулася.

Салех здригнувся від несподіванки і позирнув у її бік. Прочинив дверцята і висунув руку з передавачем назовні. Натиснув кнопку.

Радіохвилі знайшли в темряві катер, що з величезною швидкістю мчав від острова. Їх прийняв радіоприймач, схований у трюмі. Сигнал пройшов через підсилювач і увімкнув контакти вибухового пристрою. Катер за одну мить перетворився на купу плаваючих уламків. Серед уламків шаленіла зграя акул, не роблячи особливої різниці між живими та мертвими. Як правило, нікому, хто потрапляв за борт неподалік від Акулячих островів, не вдавалося залишитись живим.