Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 200

«Чому?»

Різноманітні непрохані запитання спадали йому на думку, але жодне з них не було сформоване до кінця і всі вони були такі зловісні. Швидко схопивши піджак та ключі, Даніель вийшов із квартири.

«Холодне повітря допоможе», — думав він, швидко йдучи вулицею й відчуваючи несамовите бажання бігти, хоча все його тіло було втомлене. Його підганяла зростаюча паніка. Чи був якийсь інший шлях? Якщо він зможе втримати такий темп, то буде там за п’ять хвилин. Він зійшов із головної вулиці, тротуари були порожні. Коли проходив повз випадкові будинки, на них загоралося охоронне світло. До того часу, коли він дістався будинку своїх батьків, його руки й ноги боліли й він зрозумів, що був під дією якогось снодійного. Було лише одне можливе пояснення того, як він міг прийняти його, і це розуміння шокувало його. З ним це зробила Черрі, але найбільше його лякало не це, тепер він почав боятися, чому вона так учинила. Він звернув на доріжку до будинку тридцять вісім і подзвонив у двері. Через запнуті штори пробивався ледь помітний промінь світла справа від коридору. Даніель відійшов і глянув на вікна на другому поверсі — там було темно й жодних ознак життя, а потім подзвонив знову, але вже не чекав, а замість цього витягнув із кишені ключі.

Відімкнувши двері, він зайшов усередину, уважно прислухаючись до звуків матері, але було тихо.

— Агов? — вигукнув він. — Це я, Даніель.

Йому ніхто не відповів. Хлопець повільно пройшовся будинком. Спершу вітальня. Телевізор був увімкнений, а Мойсей наполовину спав, ліниво ніжачись на дивані. Потім він пройшов до темної кухні, а коли підійшов ближче, то відчув холодний протяг і, перетнувши кімнату, побачив відчинені задні двері, а крізь них у саду свою матір та Черрі.

Спочатку він не розумів, що вони робили. Черрі стояла до нього спиною, а його мати була чимось засмучена, і хоча він і чув голоси, але не міг до кінця зрозуміти, про що вони говорили.

У м’якій темряві, за стінами заввишки шість футів, які оточували сад, Черрі відчувала якусь приватність, наче була під захистом їхньої власної маленької бульбашки тіней. Це було так просто. Поруч нікого. Вона подивилася на небо й удала, що розглядає місяць, хмари, що рухалися, але насправді перевіряла вікна сусідніх будинків.

— Молодий місяць, — бадьоро сказала вона.

Жодного світла з кожного боку, так далеко, як вона могла бачити. Вони були повністю самі в цьому місці поза простором та часом. Це могло статитися так легко. Лаура вийшла сюди, у сад, підійшла до діри надто близько, спіткнулася, підсковзнулася й упала. Черрі здригнулася. Це було й справді небезпечно, несхвально подумала вона. Черрі подумки прокрутила можливі докази. Місця злочинів тепер були нові, і було б добре дослідити їх як слід, але вона бачила достатньо шоу, щоб знати, що робити. Даніель спав, тож її алібі, що вона була з ним, переконливе. У будинку вона торкалася дверцят холодильника, пляшки із соком, склянки, ручки розсувних дверей і все. Вона згадала все з надзвичайною чіткістю й знала абсолютно точно, що якби повернулася назад, то змогла б відтворити кожен свій крок із точної позиції. Вона ніби спостерігала за своїми діями в режимі сповільненої зйомки, так, наче то була не вона, а зовсім інша людина, і Черрі була впевнена, що зможе безпечно й безслідно піти. Вона знову глянула на вікна. У кожному темрява сну, штори опущені, наче це було зроблено навмисно, щоб залишатися в незнанні. На цих висококласних вулицях не було зла.