Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 196

«Вибач, був у душі. Уже виїжджаю».

— Гадаю, саме час розібратися з цим… з розбіжністю поглядів, — почала Черрі. Лаура продовжувала дивитися на неї широко розплющеними очима і, правду кажучи, була схожа на повну ідіотку. Від цього Черрі стало дуже добре на душі. Вона відчула себе важливою, навіть попри те, що була готова запропонувати оливкову гілочку миру.

— Замість того, щоб тобі постійно намагатися позбутися мене, а мені — помститися, — вона побачила, як Лаура напружилася від ледь уловимого визнання її схем, — чому б нам не помиритися до того, як усе вийде з-під контролю?

Що з нею не так? Чому вона все ще витріщалася так, наче їй провели лоботомію? Зовсім як зачарована. Черрі пройшла вперед і побачила, як Лаура затремтіла.

— Не нервуйся ти так. Я просто хочу сісти, от і все. — Вона провела Лауру в її ж власну вітальню й зручно вмостилася на дивані. Лаура все ще стояла у дверях.

— Припускаю, попросити щось випити — це вже занадто? Хоча не зважай. Дозволь мені просто сказати те, заради чого я прийшла. Лауро, я й справді докладала всіх зусиль, щоб підійти, щоб бути гарною людиною, ідеальною дівчиною для Даніеля… — Згадавши про щось, вона роззирнулася по кімнаті й із жалем розсміялася. — Того дня, коли я прийшла на вечерю, коли ми вперше зустрілися, я дуже нервувалася, а всі твої вчинки змушували мене почуватися зайвою. Були ти й Даніель, і жодного місця для когось іншого. Але я не зайва, більше ні, а ти, здається, ніяк цього не зрозумієш. Та я готова забути про все. Нам варто подружитися. Я хочу, щоб ми стали друзями.

Зрештою Лаура промовила:

— Ти збожеволіла?

Черрі оглянула кімнату так, наче подумала, що Лаура зверталася до когось іншого.

— Ні. Я справді не знаю, що такого зробила, щоб ти мене так зненавиділа.

Лаура вже було відкрила рота, щоб відповісти, але Черрі зрозуміла, що вона збиралася сказати, і це роздратувало її.

— О, знаю, цуценя, лист Маріанні, хоча він і вирішив розлучитися з тобою сам, — зневажливо додала вона, — але все це було після того, як ти так паскудно зі мною обійшлася. Та брехня… Це… не можна пробачити.

Лаура здригнулася.

— Не можеш посперечатися, правда? Я просто дала тобі скуштувати власної пігулки. — Черрі встала й пройшла повз Лауру до кухні.

Там було темно, і єдиним джерелом світла були лампи під шафками.

— Я маю сама собі налити? — зітхнула вона, дістаючи пляшку соку з холодильника.

Лаура обережно спостерігала за нею, але нічого не говорила. Вона побачила свій телефон там, де й залишила його, і розмірковувала, чи зможе дістати його й набрати 999 так, щоб Черрі цього не помітила. Але тоді вона б точно почула голос у слухавці, до того ж Лаура не була впевнена, чи не поїхав у Черрі часом дах. Лаура знала, що, напевно, варто спробувати поговорити з нею, умовити чи щось таке, але вона нервувалася, не знаючи, з чим мала справу. Вона повільно відчинила шафку, витягла склянку й штовхнула її через стіл. Черрі глянула на неї з приємним подивуванням.