Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 188
Мішель Френсіс
Вона вимкнулася.
Даніель поклав телефон на стіл і розгублено роззирався кімнатою. Раптом діра, котру його мама вперто, непрохано намагалася відкрити, розширилася. Він не знав, що йому робити з тим, що розповіла Венді, йому потрібен був час подумати. Хлопець почув звук ключа в замку й підвівся, коли Черрі зайшла до кімнати.
— Австралійське, пряне й міцне, із сильною гостротою… Що сталося? — Вона відірвала погляд від етикетки.
— Нічого, — швидко запевнив її.
— Щось таки сталося.
Він усміхнувся й простягнув руку.
— Я можу відкоркувати?
Передаючи йому пляшку, Черрі уважно спостерігала за ним, і Даніель готовий був присягнутися, що вона думала, як на нього натиснути, тому подякував за приготовану вечерю, і вона сіла за стіл. У меню залякування не було. Водночас його тривожило сильне, майже нестримне відчуття, що він мусить зберегти все в таємниці. Даніель наповнив обидва келихи, які Черрі вже поставила на стіл. Вино було смачним, однак розмова не клеїлася. Вони обоє були стривожені, не могли повністю зосередитися, і Черрі заявила, що в неї знову розболілася голова. Вони швидко поїли, а решту часу провели перед телевізором. О десятій п’ятнадцять жоден із них уже не бачив сенсу залишатися довше, і вони окремо пішли до ванної, а потім лягли в ліжко.
— Подобається книга? — запитав Даніель, і Черрі з цього зрозуміла, що йому самому кортить почитати. Він хотів втекти в щось інше, ніж спільний вечір.
— Насправді я просто вмираю від утоми, — сказала вона й вимкнула світло зі свого боку. — Але ти почитай.
Він так і робив упродовж десяти хвилин, а потім теж вимкнув світло. Даніель відчував, що вона ще не спала. Він раз м’яко покликав її на ім’я, проте Черрі не відповіла.
Та щойно він заснув, Черрі дозволила своєму мозку запрацювати на повну. Вона знала, що в їхніх стосунках з’явилися тріщини. Сьогодні ввечері щось сталося, те, що він від неї приховав. Те, що зробило його підозріливим. Тріщини мали звичку ширшати, глибшати все швидше, поки не захоплювали все. Вона мусила вирішити це найближчим часом, інакше він вислизне з її рук.
52
Субота, 7 листопада
Лаура почула, як на килимок перед дверима впала пошта. Як і завжди, вона підійшла до неї з якоюсь тривогою, але все виглядало цілком звичайно. Купа звітів, розбавлена кількома непотрібними брошурами про продаж кашемірових светрів та закордонні інвестиції. Вона перебрала пошту й зупинилася на дорогому кремовому конверті з якимись паперами всередині. У двері подзвонили. Перш ніж відчинити, вона визирнула з вікна в коридорі, наче якась літня сором’язлива леді. Виявилося, що це прийшли будівельники оглянути тріснуте скло. Вона приготувала їм по чашці чаю, поки вони запевняли її, що отримають нове до кінця дня й сподіваються, що зможуть прийти завтра. Щойно вони вийшли до саду, Лаура забрала свою пошту до вітальні. Спершу відкрила товстий конверт.
