Читать «Перший спалах» онлайн - страница 57

— Думаю, ніякий! — спантеличено знизав плечима Андрій. — А... А ви що тут робите?

— Хіба ти не бачиш? Міняю шило на мило! — прошепотів Павук.

— І як... е-е... успіхи?

— Поки ловив гав, купив кота в мішку... — сказав він таємничим голосом і побрів кудись в кущі.

В ту ж мить Андрієва спина увіткнулась у щось м’яке і волохате.

— Ой!

— Хмм?

Щось незадоволено хмикнуло поруч, і з темряви висунулась величезна, вусата голова з чорними очима-намистинками. Це була лісова Миша.

— О! Ти ба! Ну і що ти таке? — сварливо кинула Миша, тицяючи пальцем в Андрія.

Він спантеличено глянув на неї, так нічого й не відповівши.

Але Миша, схоже, вирішила не відступати.

— Чого мовчиш? — сказала обурено, взявшись лапками під боки. — Я добре чула, як ти розмовляв з Ропухою і Павуком! Невже й зі мною не можна так само, га? Гидуєш, напевно? Мною, Мишею, гидуєш! А з якоюсь слизькою жабою ледь не цьомкаєшся, так?

Вона почала гніватись.

— Та ні з ким я не цьомкаюсь! — буркнув Андрій.

— О, — Миша замислено взялась накручували на палець кінчик свого хвоста. — Не цьомкаєшся? Це добре... Але говорити не хочеш... Може, ти голодний? Хочеш воску?

І вона простягнула хлопцеві засмальцьований шматочок якоїсь брудної коричневої речовини.

— Бери, не соромся! Свіжесенький! Ну бери, чого скривився, як середа на п’ятницю?

Андрій заперечливо похитав головою.

— Не любиш таке? Хм... Ну, а як щодо апетитної ганчірочки?

Андрій повторив рух головою.

— Ну...Чим тебе ще пригостити? Нема в мене нічого. А хоча... Стривай... Десь у мене ще мав завалятися Білчин подарунок.

Вона понишпорила в заростях моху і знайшла чудесний, золотавий горішок. Розкусила навпіл і простягнула половинку Андрієві.

— О, хоч щось ти їси! — просвітліла вона. — Я вже злякалась, що ти помреш з голоду. Бо ти таке дивне... Я таких ще не бачила.

Вона почала розмірковувати вголос.

— Хмм... Їсти тебе, мабуть, не варто. Бо де гарантія, що тобою не можна отруїтися? А отже, ти не Комашка. Квакати не вмієш... І співати, як Цвіркун — по очах бачу, що ні... Пташкою тебе теж не можна назвати... І на їжака ти не схожий, бо гладенький, як риб’яча луска. Може, ти Риба? Вмієш плавати?

Андрій задумався.

— Мабуть. Але, чесно кажучи, я в цьому вже невпевнений.

— Отже, ти таки не рибина і навіть не якась там Качка. Але, чорт забирай, ти ж розмовляєш по-нашому! А значить, ти один із нас! О, я, здається, знаю, хто нам допоможе! Ходімо зі мною!

Андрій нічого не сказав і пішов вслід за Мишею. Через кілька хвилин вони зустріли Цвіркуна-Балакуна, що ліниво погойдувався на травинці і курив здоровенну люльку.

— В Гусені поцупив! — сказав гордо, затягуючись.

— Тепер ясно, чого вона тебе не любить! — зробив висновок Андрій.

— Та ні... Ця синьошкіра красуня закохана в мене! — махнув лапкою Цвіркун-Балакун. — Шкода тільки, вона про це ще нічого не знає.

Він зістрибнув з травинки і витріщився на Андрія, не звертаючи жодної уваги на розгнівану Мишу.

— А ти взагалі хто?

Андрій тільки-но розтулив рота, щоб відповісти , як Цвіркун ворухнув вусиками і весело затараторив: