Читать «Перший спалах» онлайн - страница 34

«Як той зайчик із реклами «Дюрасел», — мелькає у голові Андрія.

Марта розплющує очі. У її очах досі палає лукавий вогник. Вона запитально піднімає брову і обвиває руками його спітнілу шию. Він нахиляється і цілує її. Марта відповідає. Та коли він намагається обірвати поцілунок, вона лише міцніше притискається до нього всім тілом.

Губи в Марти гарячі. Як і все навколо. Увесь світ немов перетворився на невидимий вогонь. Пахне апельсинами і цигарками. Її одяг просякнутий димом. Андрій мовчки занурюється обличчям у хвилясте біляве волосся і на мить завмирає. Нестерпно хочеться пити.

Світ божеволіє. Пливуть над землею окутані хмарою пожовклого листя дерева, плавно похитуючи гіллям у такт музиці. Кружляють жмутки трави і незграбні кущі бузини. Навіть пригасле багаття — і те розгоряється з новою силою, щоб нарешті зрушити з місця і піти вихилясом. Андрієві стає не по собі. Він не хоче бачити, як витанцьовує полум’я. Він боїться, що коли воно вирветься зі своєї обкладеної камінням ямки, то спалить усе навколо. Перед очима з’являється картина палаючого лісу, що благально простягає до неба тліючі гілки-пальці, сухими, шершавими губами молячи небо тільки про одне — води...

Так, води.

Пити...

Спалахує блискавка. Світ навколо заливається фіалковою барвою розведеного чорнила. Десь удалині розгнівано гуркоче грім. Важке й задушливе повітря каменем тисне на груди. Починає звіватися вітер. Та він не приносить очікуваної прохолоди. Навпаки... На якусь мить Андрієві здається, що він опинився у гарячому повітряному коконі, просякнутому страхом і млосним запахом поту.

Тіло налите свинцем. Голова безвільно теліпається на втомленій шиї. Вона чомусь така важка... Нічого не хочеться, тільки б кудись її примістити... Байдуже куди, та хоч у багаття... Надто сильно пече горло. Ох, надавати б по пиці тому, хто пік шашлики! Це ж треба, скільки перцю на них висипати! А хоча ні, не вийде... Бо він сам їх і пік... Ідіот, що тут скажеш... Але з ким не буває... Та від цього не легше. Як пече!.. Чорт...

Знову спалах. Цього разу — над самісінькою головою. Слідом за ним протяжно завиває грім. А тоді... Час раптом зупиняється. Завмирає на частку секунди. І все провалюється кудись у вічність.

Шум у голові поступається місцем черговій хвилі крижаної тиші. Роздвоєні силуети дерев погрозливо розмахують гіллям. Чого їм треба, цим отруйним демонам смерті? Що вони забули на трохи спізнілій гулянці школярів? Андрій хапається за голову і відчуває, як її обпалює безглуздий напад божевілля. Пити треба було менше, чорт забирай! Чим він думав?

Спека наростає... Спалах. Свист вітру. Спалах. Гуркіт грому. Мовчання. Спалах. Верзеться бозна-що... Спалах...

Десь далеко з лісових нетрів раптом виривається довгий, пронизливий жіночий крик...

— Що це було? — Андрій хапає Марту за плече.