Читать «Перший спалах» онлайн - страница 20
Іолана Тимочко
Він бив.
Він бив...
І тут над його головою пронісся слабкий подих вітру. Холодний подих. Дуже холодний. Можна навіть сказати, крижаний.
Вітру.
(Ага!)
Позаду нього хтось стояв.
Стояло.
Стояли.
Він-вона-воно знаходилися (за його спиною. Андрій відчував, як безшумно ворушаться довгі тонкі пальці.
Він-вона-воно чекали.
Когось.
Чогось.
Ба ні. Думай глибше. Два в одному. Це, знаєте, як кавові пакетики. Хочеш — кава з цукром. А хочеш — і з вершками.
Когось і чогось.
Бі-лі хо-ло-дні ру-ки!..
Смерті.
Вони чекали його смерті.
(Тільки не озирайся! Нізащо не озирайся!)
А воно наближалося. Мить, ще мить — і не буде більше нічого. Залишиться тільки відчуття неймовірного...
— АААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!
(жаху).
Так, це був крик всепоглинаючого, всесильного, всестрахітливого, всепекельного і всежахливого (пробачте за тавтологію) жаху. Він вирвався з Андрієвих грудей, не в змозі більше опиратись отруйній правді, що от-от мала змусити замовкнути його на віки вічні...
(амінь).
— ....АААААААА!!!
— ...годі, чорт забирай, годі!
— АААААА!!!
Він падає і падає кудись у ніч.
— ...прокинься, чуєш? Хлопчику мій! Синочку!
...падає і падає...
Кудись у чорні пекельні глибини...
Де птах не літає, де сонце не сходить (трава не співає і день не надходить).
Де чорні леза й мертве павутиння...
(лечу, лечу, лечу, лечу...)
На тихі зорі та ясні води.
У чорні води.
— Води!!!
Плюскіт. Мовчання. Темрява. Холод...д-д... ...д-д-дикий вереск. Мокро. Щось сліпуче вдаряє в очі. (Ха-ха, ось тобі й маєш рай).
— Ти що, ідіот?!
Андрій поволі розплющує очі. Над його ліжком стоїть розхристана мати. Її очі палають — божевільним, сердитим вогнем. Поруч наляканим цуциком щулиться збентежений батько.
— Здурів, так? Уже геть даху позбувся? — волає вона на все горло. — Я мала на увазі, дай йому напитися, А НЕ ЛИЙ НА ГОЛОВУ, ти, погана, поламана поливалка!!!
Андрій у своїй кімнаті. На своєму ліжку. Лежить під ковдрою, вистромивши з-під неї босі ноги.
Ніякого туману. Ніякого плюща. І тим паче, якоїсь незрозумілої фігні із білими кігтистими руками. Ніякого лісу.
Він вдома.
Він у себе вдома.
— Та він же захлинутися міг уві сні!!! Ти, клятий недоумку!..
Мати кричить, батько щулиться.
Мати б’є його по щоках, батько щулиться.
Мати чіпляється йому у волосся, батько щулиться... Батько кричить...
Сусіди кричать... Луплять по батареях і кричать. Сусіди хочуть спати.
Усім нормальним людям в цей час треба спати. На годиннику — пів на третю ночі.
Ніякого лісу.
Ніякого туману.
Ніякого огидного плюща.
Андрій натягує ковдру на самісінькі очі. Ковдра оббльована.
— Фе-е-е!
Він зривається з ліжка і вибігає у ванну. Розкручує кран — і пхає руки під чистий, холодний струмінь.
Це ж треба... Присниться ж таке!
Він витирає їх рушником і з задоволенням нюхає. Руки пахнуть намулом.
9
Підліток розв’язав задачу,
над якою вчені билися понад сотню років!
При чому хлопець розібрався у теорії самостійно — він вирішував задачі просто так, аби перевірити свої новоявлені математичні здібності (талант до цієї науки юнак виявив у себе зовсім нещодавно, завдяки своїй шкільній учительці). Випадково відкриті ним формули тепер дадуть ученим нові можливості у розрахунку відсотка повітряних аварій. Цілком можливо, що завдяки відкриттю хлопця у світі незабаром повністю забудуть про авіакатастрофи.
