Читать «Перший спалах» онлайн - страница 132

Кіра знову галасує на кухні — Кіра захлинається своїми криками. Кіра випливає з-за стіни — очі палають, ух! — не підходь, бо уб’ю, навіть не кліпнувши! Шапка з’їхала на бік, волосся стало дибки... Кіра — немов той кінь, що занюхав утопленика... Вона збентежена, вона ненавидить, вона страшенно зла і налякана. В її руці — склянка глінтвейну і таця з булочками, в її очах — лють і кривавий вогонь. Кіра підпливає до стола, ставить зверху склянку і булочки, виловлює між хвилями порожній мокрий стілець — і сідає, схрестивши ноги. Маленька Анна ледь пригублює напій, що парує й обпікає руки. Намотавши на долоні кольорові рукава Кіриного светра, Анна молитовно завмирає, втупивши погляд в гарячу склянку. А от булочки зацікавлюють її значно більше. Вона згрібає зразу кілька і по черзі надкушує кожну, намагаючись відгризти якомога більший шматок. Похапцем ковтає, не встигаючи пережовувати — шматки булок стирчать із її рота, розсипаються по столу крихтами, зникають у воді, поглинуті масними, чорними хвилями. Кіра підпливає до Анни, ніжно пригортає до себе і цілує в вологий лоб. Анна не перестає знищувати булочки, голосно при цьому плямкаючи.

А в цей час діди знову здіймають сварку — бач, не можуть вирішити, кому шукати втраченого між хвилями пішака. До них підпливає розлючений офіціант і погрожує викликати міліцію. У відповідь один з дідуганів посилає його на три букви і зістрибує зі стільця у чорні хвилі. Через деякий час над водою зринає сива голова — і в повітрі проноситься торжествуюче: «Є-е-е!»

Кіра продовжує голубити Анну, лагідно перебираючи її тонке волосся. Анна доїдає булочки і припадає до глінтвейну. Вона голосно шморгає носом. Андрій хоче запропонувати дівчині носовичок, та тут же згадує, що той десь у нижній кишені штанів, у темних хвилях, мокрий і слизький, як і все навкруги. Може, сказати їй, хай краще висякається у шарф?

Кіра каже, що на них уже чекає таксі. Вона підпливає до офіціанта, вимагає рахунок — і відчалює геть, не залишивши чайових. Кіра виловлює Аннин одяг, що ліниво гойдається на хвилях, обминає дідуганів, один з яких заливається сльозами радості (ви всі чули? я поставив мат цій старій облізлій скотині! оплачуй рахунок, бовдуре! ха-ха-ха!), і відчиняє двері. Хвилі виносять Кіру на вулицю... Слідом за нею випливає й Анна, закутана в Андрієве пальто. Андрієві пальці (мов у піаніста!) раптом стали довгі-довгі, впіймали маленьку Анну, підняли її над хвилями і турботливо посадовили на заднє сидіння таксі.