Читать «Перший спалах» онлайн - страница 118

І він загатив кулаком по столу, не в змозі впоратись зі своїми емоціями.

Так я познайомилася з Вано.

10

Вано був дивовижною людиною — тепер таких немає. Людина-феномен, людина-загадка, людина-історія. Про таких складають байки і пишуть пісні. Такі стають героями численних казок і фантастичних пліток. Такі, як Вано, народжуються раз на тисячу років і проживають життя, їх не гідне, та тим не менше, залишаються щасливими і втовкмачують своє щастя у голови іншим. І в них це чудово виходить.

Про нього ходили легенди. Та й що тут дивного — зрештою, рід діяльності зобов’язував Вано постійно перебувати в містичному світлі похмурої слави. Адже він був священиком. Точніше, екзорцистом.

Ця новина, звичайно, викликала в Андрія скептичну посмішку, та тим не менше, Вано заінтригував його з першої хвилини знайомства.

Вано був божевільний, це було ясно й сліпому. Він справді вірив у те, що володіє даром виявляти і виганяти з людини демонів. Вано казав, що вигнав їх тисячі, що нажив собі купу безтілесних ворогів, що перетворив своє життя на безкінечну боротьбу з духами, котрі досі прагнуть помсти. Він казав, що демони заповнили його дім, його життя, його сни і навіть душу. Що вони в’їлися в нього, як бруд у шкіру, вгризлися в мозок, немов нав’язливі огидні слимаки. У його домі все було пронизано демонами — меблі, книги, картини, брудні чашки і навіть порожні склянки з-під віскі. Демони сновигали по квартирі вночі, наступали на розкидані шкарпетки і зацікавлено шелестіли сторінками, заважаючи спати. Демони швендяли по кухні, скидали покришки і плювали в холодильник, псуючи продукти. Демони гадили на підлогу, здирали ковдру з ліжка, забиралися в комору і просвердлювали дірки у банках — в тих дірках потім плодилися черви, і не раз, бувало, серед ночі його будив гучний «ба-бах!» — трикляті потвори штовхали банки з полиць, ті вибухали, заляпуючи підлогу гидкою сумішшю консервованих овочів, товченого скла і живих рухливих хробаків, що продовжували судомно звиватися навіть тоді, коли Вано топтався по них своїми важкими черевиками, коли дбайливо зішкрябував з паркету кольорові останки і змивав їх в унітаз. Демони були скрізь — вони жили навіть під іржавим обідком унітаза. Рев води в каналізаційній трубі часто-густо змішувався з їхнім божевільним реготом. Іноді демони глузували з Вано, змушуючи раковину відригнути все, що вона проковтнула за останні кілька днів. В такі моменти Вано відчував, що його терпець от-от увірветься, проклинав своє життя і видзвонював глухого сантехніка з кривими руками і горлом, завжди охочим до якісного (чи й не дуже) алкоголю. Іноді сантехнік не приходив — замість нього з’являлися сусіди, що жили поверхом нижче — демони затоплювали і їх. Вони проклинали Вано, Вано у відповідь матюкав сусідів, а демони в свою чергу голосно сміялися з усіх, аж тремтіли шибки в немитих вікнах. Потім сусідам ставало соромно (Вано був священиком, врешті-решт) — і вони викликали працівників комунальної служби. Демони в цей час кудись вшивалися — очевидно, їх не надто приваблювала велика кількість людей — і сусіди дружно завалювались на кухню допивати дешевий коньяк чи пляшчину віскі, необережно залишену Вано на брудному підвіконні.