Читать «Номер нуль» онлайн - страница 46

— А як же чиновники, які до останнього були разом з ним?

— Чиновники погодились на виставу, щоб дати своєму лідерові втекти, а діставшись до союзників, він врятує і їх. Чи, може, найбільші фанатики до останнього сподівалися чинити опір, але вони теж потребують правдоподібного образу, щоб накрутити останніх, хто прагне боротися. А може, Муссоліні від самого початку подорожував у супроводі кількох вірних, а решта очільників завжди спостерігали його лише здалеку і в сонцезахисних окулярах. Гадки не маю, та воно й байдуже. Просто припущення про двійника — це єдине пояснення того, чому псевдо-Муссоліні відмовився зустрічатися зі своєю родиною у Комо. Не можна було допустити, щоб про таємну підміну дізналися у широкому родинному колі.

— А пані Петаччі?

— А у неї доля ще жалюгідніша, адже вона приїхала до нього, гадаючи, що буде разом з коханцем, тим, справжнім. Але їй враз пояснили, що вона мусить удавати, що то не двійник, а справжній Муссоліні, аби всі ще охочіше повірили у підміну. Вона має протриматися до того, як перетнуть кордон, а потім вільна йти, куди заманеться.

— А як же прикінцева сцена, де вона чіпляється на нього, прагнучи вмерти разом з коханцем?

— Це нам так полковник Валеріо розповідав. Припускаю, що коли двійника приставили до стіни, він наклав у штани й закричав, що він — не Муссоліні. Який боягуз, — думає сам до себе Валеріо, — йде на все. Й нумо стріляти. Петаччі не була зацікавлена в тому, щоб підтверджувати, що то не її коханець, тож, певно, почала обнімати його, щоб історія з підміною видалася ще правдоподібнішою. Гадки не мала, що Валеріо застрелить і її. Та хтозна, жінки за своєю природою — істерички, може, вона втратила голову, тож Валеріо нічого більше не лишалось, як розстріляти надміру збуджену жінку. Чи, може, міркуймо щодо іншої ймовірності: у ту мить Валеріо усвідомлює, що то двійник, але ж його прислали, щоб убити Муссоліні — його, єдиного обраного серед решти італійців. То що ж тепер — йому відмовитися від слави, яка на нього чекає? Отож він теж у грі. Якщо двійник — викапаний живий оригінал, то й мертвим буде ще більш до нього подібний. А хіба хтось колись перевірятиме? Визвольному комітету потрібен труп, а він його невдовзі матиме. Якщо колись об’явиться Муссоліні, можна буде сказати, що двійник — це він.

— А що ж зі справжнім Муссоліні?

— Цій частині своєї гіпотези мені ще треба надати викінченого вигляду. Маю знайти пояснення, як йому вдалося втекти і хто йому допоміг. Пройдімося по найістотнішому. Союзники не хочуть віддавати Муссоліні в руки партизанам, адже той знає таємниці, які можуть завести їх на слизьке, скажімо, про листування з Черчіллем чи хтозна-яку іншу халепу. А це вже гарний привід. Утім, головне: коли Мілан звільнили, почалася справжня «холодна війна». Не лише росіяни вже підходять до Берліна,.завоювавши пів-Європи, а переважна більшість партизанів — комуністи. У них купа зброї, тому вони не лише стануть для росіян п’ятою колоною, а ладні здати їм ще й Італію. А тому союзники, чи принаймні американці, мають підготувати опір можливій прорадянській революції. А для цього їм стане в нагоді й те, що лишилося від фашизму. Та хіба, з іншого боку, вони не рятують науковців-нацистів, вивозячи їх в Америку, щоб підготуватися до завоювання космосу? Американських таємних агентів не надто мучать докори сумління. Муссоліні, який як ворог знешкоджений, завтра може знову відродитися, але вже як друг. Отож треба таємно вивезти його з Італії й, так би мовити, на деякий час відправити у сплячку десь за межами країни.