Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 19

Вихід цієї програми в ефір 23 березня, за тиждень до президентських виборів, мав неабиякий ефект. Усі були приголомшені недолугими намаганнями представників ФСБ виправдати дії цієї організації, і передача залишила по собі загальне враження, що інцидент у Рязані схожий не на військові навчання, а на невдалу провокацію.

Однак невдовзі все це, схоже, втратило будь-яке значення. За кілька днів після цієї телепередачі Путін став президентом Росії. З його обранням державні органи, схоже, вважили, що їм більше не треба перейматися підривами житлових будинків. Ті голоси в пресі, що порушували цю проблему, поступово вщухали, й стало здаватися, що ці вибухи стануть просто останнім рядком у тому довгому переліку нерозкритих злочинів, який визначав історію Росії XX століття. Однак для мене ця проблема не втратила свого значення, і хоча я побоювався, що це може виявитися марною витратою часу, все ж таки в квітні, за тиждень після обрання Путіна, вирішив поїхати до Рязані.

У квітні 2000 року Рязань ще ніяк не могла оговтатися від тих осінніх подій. Мешканці будинку № 14/16 по вул. Новоселів потерпали після того, що сталося, від сердечних захворювань і депресій, а їхні діти ввечері боялися лягати спати. Люди, які входили до будинку чи виходили з нього того дощового вечора, коли я приїхав, були абсолютно впевнені в тому, що події минулого вересня не є військовими навчаннями. Одна жінка сказала, що це боротьба керівних органів за владу, а життя людей у цьому будинку для них «не варте й копійки». «Чому я маю вірити? — запитував 67-річний Іван Кирилін. — Тому, що каже уряд, чи тому, що було в підвалі?». Дехто з мешканців говорив, що розмірковує над поданням позову проти ФСБ. Інші були більш обережні. «Загальна думка — краще їх не чіпати, — сказала Тетяна Лукічева, — бо наступного разу вони й справді висадять нас у повітря».

Мешканці цього рязанського будинку були схожі на представників робітничого класу з будь-якого іншого російського міста. Будинок був зведений 1987 року Рязанським радіозаводом, і в ньому досі живе чимало його працівників. Здебільшого це патріотично налаштовані громадяни. Але через ті «навчання» і наступні за ними події людей мучили невідступні сумніви. Вони хотіли знати, чому — якщо цей інцидент був перевіркою — їм не дозволили повернутися до помешкань після успішного знешкодження бомби й чому їм протягом двох днів не розповідали про справжній характер цього інциденту. Вони бажали також знати, яке право мала ФСБ робити з них піддослідних кроликів у якомусь навчанні — якщо це дійсно було навчання.

З Васильєвим я розмовляв у його помешканні. Він усе ще намагався збагнути те, що трапилося.

«Коли я думаю, що цей будинок міг злетіти в повітря й не лише я та моя родина, а й багато людей, яких я знав роками, могли бути поховані під купами уламків, то це просто не вкладається в голові».