Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 17

Девід Саттер

Волошин поговорив також із співробітниками міліції, які приїздили за викликом Картофельникова. Вони теж наполягали на тому, що це були не навчання й що речовина в мішках не була схожа на цукор.

На підставі цих та інших інтерв’ю Волошин опублікував у випуску «Новой газеты» за 14 лютого статтю під заголовком «Цукор чи гексоген? Що трапилося в Рязані». Виклавши думки Ткаченка та інших, він закликав ФСБ оприлюднити наказ щодо навчань і надати журналістам доступ до агентів, які закладали бомбу в підвал, і до речових доказів.

Стаття викликала широку дискусію, але реакції з боку посадовців майже не було. Проте одного дня Волошину до редакції зателефонував викладач, який сказав, що в однієї з його студенток є подруга, яка зустрічається із солдатом, і той солдат вихвалявся, що охороняє мішки з гексогеном. Солдата звали Олексій Піняєв, він служив у Наро-Фомінську під Москвою. Волошин поїхав туди, таємно проник на базу, і йому вдалося зустрітися з цим солдатом.

Піняєв розповів, що восени 1999 року його відрядили з бази в Московській області до бази 137-го Рязанського десантного полку, розташованої в 20 км від Рязані, де десантників готували до боїв у Чечні. Після певного періоду тренувань у стрільбі та стрибках із парашутом його призначили охороняти склад, де начебто зберігалася зброя та боєприпаси. Служба була нудною, тож одного дня Піняєв з іншим солдатом вирішили зазирнути всередину складу. Вони відчинили металеві двері, але замість боєприпасів побачили стос 50-кілограмових мішків із написом «цукор».

За словами Піняєва, вони дуже здивувалися, навіщо треба було виставляти охорону для мішків із цукром, і щоб не йти з порожніми руками, проштрикнули багнетом один із мішків і відсипали собі цукру в пластиковий пакет. Пізніше вони випили з ним чай. Смак, сказав Піняєв, був огидним, і вони злякалися, що отруяться. Вони принесли пластиковий пакет до командира, той викликав вибухотехніка, який перевірив зміст і доповів командирові, що ця речовина — гексоген.

Майже одразу після цього Піняєва та другого солдата звільнили від виконання звичайних обов’язків і почали регулярно викликати на допити, до того ж їх звинувачували не в крадіжці цукру, а в «розголошенні державної таємниці». Однополчани радили їм приготуватися до тривалого ув’язнення. Однак зрештою справу було закрито, і співробітники ФСБ рекомендували Піняєву та його товаришу забути про склад і про «особливий цукор».

Історію з Піняєвим було опубліковано у випуску «Новой газеты» за 13 березня під заголовком «Гексоген. ФСБ. Рязань». Там уперше пролунало, що напередодні згаданих навчань велика кількість гексогена зберігалася під охороною на військовій базі в 20 км від Рязані, у мішках із написом «цукор».

Сімнадцятого березня, під враженням від цієї публікації, два депутати з ліберальної парламентської фракції «Яблуко» — Юрій Щекочихін і Сергій Іваненко — закликали своїх колег по Держдумі вимагати від генерального прокурора відповідей на такі запитання: