Читать «Паперові міста» онлайн - страница 91

— Еге ж, — погодився я, — ще й зі щурами.

Лейсі підтягла коліна до грудей.

— Фу! Це так не схоже на Марго.

Лейсі якимось чином вдалося зайняти переднє сидіння, хоча вона була найменша. За кермом сидів Бен. Коли Радар умостився біля мене і, діставши кишеньковий ноутбук, почав щось редагувати в «Омніпедії», я зітхнув.

— Витираю вандалізм у статті про Чака Нориса, — пояснив він. — Наприклад, я згоден, що Чак Норис — спеціаліст із кругового удару ногою, але не надто вірю, що «сльози Чака Нориса лікують рак, але він, на жаль, жодного разу не плакав». Нічого, видалення цих неподобств займає всього чотири відсотки мого мозку.

Я збагнув, що Радар намагається мене розсмішити, але мене цікавила тільки одна тема.

— Я не певен, що ми знайдемо Марго в одному з недосілків. Розумієте, може, вона й не їх мала на увазі, коли говорила про «паперові міста». Вказівок на різні місця дуже багато, але всі вони неконкретні.

Радар на мить відірвався від екрана, а потім знову повернувся до нього.

— Особисто я вважаю, що вона нині далеко — подалася в якусь дурнувату туристичну мандрівку, помилково вважаючи, що лишила достатньо вказівок на те, як її розшукати. Отож я і думаю, що зараз Марго, наприклад, в Омасі, штат Небраска, роздивляється найбільшу кулю з марок, або в Міннесоті, біля найбільшого мотузяного клубка.

Бен, кинувши погляд у дзеркало заднього огляду, запитав:

— Тобто ти вважаєш, що Марго об’їжджає всі найбільші кулі на світі?

Радар кивнув.

— Ну, — зронив тоді Бен, — хтось повинен сказати їй, щоб верталася додому, бо найбільші «кулі» у нас тут, в Орландо. У мене в матні, яйця називаються.

Радар зареготався.

— Ні, я серйозно. Навіть коли картоплю фрі в «Макдоналдсі» замовляєш, пропонують на вибір чотири порції: маленьку, середню, велику і як мої яйця.

Лейсі, змірявши його поглядом, сказала:

— Не. Доречно.

— Вибач, — буркнув Бен. — Гадаю, Марго в Орландо, — додав він. — Спостерігає за тим, як ми її шукаємо. І як не шукають її батьки.

— А я за Нью-Йорк, — висловила своє припущення Лейсі.

— Так, усі ці варіанти можливі,— погодився я. Кожному з нас по Марго, і кожна — радше дзеркало, ніж вікно.

Торгівельний центр зовні був такий самий, як і кілька днів тому. Бен припаркувався, і я через двері, що їх треба штовхати, провів друзів у контору. Коли всі ввійшли, я тихенько сказав:

— Ліхтарі поки що не вмикайте. Нехай очі спочатку звикнуть.

Раптом у мою руку вп’ялися нігті.

— Лейсі, що з тобою?

— Ой, — сказала вона, — не та рука.

І вона почала мацати в повітрі. Руку Бена, мабуть, шукала.

Поступово в темряві почали вимальовуватися обриси предметів. Столи чекали, щоб хтось сів за них попрацювати. Я ввімкнув ліхтарика, інші теж. Бен з Лейсі разом попрямували до «тролячої нори» подивитися на інші кімнати. Радар пішов зі мною до столу Марго. Опустився навколішки, щоб роздивитися календар з червнем. Нахиляючись до нього, я почув кроки.

— Люди, — схвильовано прошепотів Бен. Він пірнув під стіл, тягнучи за собою Лейсі.

— Що? Де?

— У сусідній кімнаті! — відказав він. — У масках. Якась служба. Треба забиратися.