Читать «Паперові міста» онлайн - страница 92
Джон Грін
Радар спрямував ліхтар на «тролячу нору», але Бен різко його смикнув:
— Нам. Треба. Тікати. Геть.
Лейсі дивилася на мене знизу вгору розширеними очима; по-моєму, вона трохи розгнівалася: я ж казав, що нічого страшного статися не може.
— Гаразд, — прошепотів я. — Добре, всі до дверей. Дуже спокійно і дуже швидко.
І допіру я ступнув у той бік, як пролунав громовий голос:
— ХТО ЦЕ ТАМ?
От халепа!
— Е-е-е, — зронив я, — ми просто зайшли.
Ото вже дурницю я ляпнув! З «тролячої нори» в очі вдарив промінь білого світла. Наче то був сам Господь Бог.
— І які ваші наміри? — в голосі чутно було легкий англійський акцент.
Бен підвівся і став поруч зі мною. Мене порадувало, що я не сам.
— Ми розслідуємо зникнення людини, — дуже впевнено сказав він. — Ми тут нічого не чіпаємо.
Світло згасло, і в темряві стало видно три силуети: всі вони були в джинсах, футболках і масках з двома круглими фільтрами. Один підняв маску на лоба і подивився на нас. Я впізнав цю козлячу борідку і плескаті губи.
— Гасе? — вигукнула Лейсі. І підвелася. То був охоронець з «СанТрасту».
— Лейсі Пембертон… Боже ж ти мій! Ти що тут робиш? Без маски? Тут тонни азбесту.
— А тут що робите
— Досліджуємо, — сказав він. Бен раптом настільки знахабнів, що підійшов до незнайомців і потиснув їм руки. Вони представилися як Туз і Тесля. Я наважився припустити, що це все ж таки прізвиська.
Потім ми всі взяли стільці на коліщатках і сіли кружком.
— Це ви дошку проламали? — запитав Гас.
— Так, це я був, — пояснив Бен.
— Ми заклеїли, бо не хотіли, щоб сюди хтось іще заліз. Якщо вхід буде видно з дороги, повалить усякий набрід, що нічого не тямить у дослідженні таких місць. Волоцюги, наркомани, отаке.
Зробивши до них крок, я запитав:
— То ви знали, що Марго сюди приходила?
Туз озвався раніше, ніж Гас; маски він не зняв, але розібрати, що він каже, все одно було неважко.
— Чоловіче, Марго тут чимало часу проводила. Ми самі сюди лише кілька разів на рік їздимо, тут азбест, та й узагалі не надто круте місце. А вона за останні кілька років приблизно в половині випадків опинялася тут. Сексі була дівка, еге ж?
— Була? — перепитала Лейсі.
— Вона ж утекла, ні?
— Що вам про це відомо?
— Та нічого, Господи Ісусе. Я бачив його з Марго, — сказав Гас, киваючи на мене, — кілька тижнів тому. А потім дізнався, що вона втекла. За кілька днів я подумав, що вона може виявитися тут, тому ми приїхали.
— Я так і не зрозумів, чому їй це місце так сподобалося. Тут нічого особливого, — вставив Тесля. — І досліджувати більше нема чого.
— Що це за дослідження? — запитала Лейсі у Гаса.
— На кшталт міських розкопок. Ми лазимо занедбаними будинками, досліджуємо, що там є, фотографуємо. Нічого не беремо, нічого не залишаємо. Просто дивимося.
— Це наче хобі,— додав Туз. — Ми брали Марго з собою в поїздки по таких місцях, коли ще в школі вчилися.
— Кмітливе було дівча, хоча їй тоді ще років тринадцять, напевно, було, — пояснив Гас. — Вона куди хоч промкнутися могла. Тоді ми їздили лише вряди-годи, а тепер разів зо три на тиждень кудись вибираємося. Цікавих місць купа. У Клірвотері є занедбана психлікарня. Краса! Можна поглянути, де божевільних пасками пристібали й частували електрошоком. А на заході є стара в’язниця. Але Марго це чомусь не дуже цікаво було. Їй подобалося залазити ось у такі будинки, а потім вона там просто сиділа.