Читать «Паперові міста» онлайн - страница 50

— Плакат приліплений, — мовив він. — Просто на скотч. Не дуже міцно.

Найбільше мене здивувало те, що я побачив на стіні біля письмового столу: книжкові полиці заввишки з мене й удвічі ширші, й усі вони напхані вініловими платівками, їх там були сотні.

— У програвачі «А Love Supreme» Джона Колтрейна, — повідомив Бен.

— Боже, це просто геніальний альбом, — відказав Радар, не відриваючись від комп’ютера. — Смак у неї непоганий.

Я спантеличено подивився на Бена, і він пояснив:

— Саксофоніст такий був.

Я кивнув.

Досі щось друкуючи, Радар додав:

— Повірити не можу, що К. жодного разу Колтрейна не чув. Я, мабуть, не зустрічав більш яскравого свідчення існування Господа Бога, ніж його майстерність.

Я заходився переглядати платівки. Вони стояли в алфавітному порядку за іменем виконавця, я відшукав букву «Г». Диззі Гіллеспі, Джиммі Дейл Гілмор, «Грін дей», «Гайдид бай войсиз», Джордж Гарисон.

— У неї, схоже, тут є все, крім Вуді Гатрі,— прокоментував я. А потім знову почав з «А».

— Підручники всі тут, — повідомив Бен. — Плюс якісь книжки, на столику біля ліжка. Щоденника немає.

Але мене захопила музична колекція Марго. Їй подобалося все. Я навіть уявити не міг, що вона цікавилася таким мотлохом. Я бачив, як вона слухає плеєр, поки бігає, але не підозрював, що вона така фанатка. Я майже нічого цього ніколи в житті не чув, і мене здивувало, що новинки досі випускають на вінілі.

Вивчивши літеру «А», я перейшов до «Б»; пробравшись через «Бітлз», «Блайнд бойз ов Алабама» і «Блонді» я рушив швидше — настільки швидко, що зворот конверта «Mermaid Avenue» Біллі Брегга я побачив лише тоді, коли вже перейшов до «Баззкокс». Я зупинився, повернувся, дістав платівку Біллі Брегга. На лицьовому боці конверта була фотографія міської блочної забудови. А зі звороту на мене дивився Вуді Гатрі. На губі повисла цигарка, на плечі — гітара з написом: «ЦЕЙ ІНСТРУМЕНТ УБИВАЄ ФАШИСТІВ».

— Гей, — покликав я.

Бен підійшов до мене.

— Нічого собі,— сказав він. — Добра знахідка.

Радар обернувся на стільці й додав:

— Вражає. Цікаво, що всередині.

На жаль, там виявилася лише платівка. Платівка як платівка — як і тисячі інших. Я поставив її в програвач, за хвилю до мене навіть дійшло, як його ввімкнути, платівка закрутилася, і я опустив голку. Якийсь хлопець співав пісню Вуді Гатрі. І набагато краще, ніж він сам.

— Це що, збіг якийсь?

Бен стояв з конвертом у руках.

— Дивіться, — він показував на список композицій. Пісня «Племінниця Волта Вітмена» була обведена чорною ручкою.

— Цікаво, — відреагував я.

Мама Марго казала, що її підказки ні до чого не приводили, але я тепер знав, що таких підказок — цілий ланцюжок і призначені вони, здається, мені. Я відразу ж пригадав, як Марго мені сказала в «СанТрасті», що я їй більше подобаюся, коли поводжуся впевнено. Я перевернув платівку і поставив голку. «Племінниця Волта Вітмена» була на другому боці першою. Загалом непогано.

Тут я побачив у дверях Руті. Вона дивилася на мене.

— Руті, а ти не підкажеш, де шукати? — запитав я. Вона похитала головою.