Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 96

Коли Алма підійшла ближче, то здивовано побачила, що з комина в’ється димок. Вона увійшла до кабінету й побачила там Ретту Снов, яка — як і обіцяла — скрутилася на канапі під товстою вовняною ковдрою і міцно спала, чекаючи на неї.

— Ретто… — Алма торкнулася руки своєї приятельки. — Господи, що ти тут робиш?

Ретта вмить розплющила великі зелені очі. Пробудившись, дівчина явно не знала, де вона, й не впізнала Алми. Її обличчям промайнув моторошний вираз. Вона виглядала жорстокою, ба навіть небезпечною, і Алма налякано відсахнулася від неї, як від загнаного в кут пса.

Тоді Ретта всміхнулася, і той образ зник. Вона знову стала такою, як завжди, — приємною і ласкавою.

— Вірна моя приятелько, — сонно пробурмотіла Ретта, взявши Алму за руку. — Хто тебе найбільше любить? Більше за всіх на світі? Хто думає про тебе, коли всі решта сплять?

Роззирнувшись кімнатою, Алма побачила на підлозі невеличку гірку порожніх бляшанок з-під печива й недбало розкиданий одяг.

— Ретто, чому ти спиш у моєму кабінеті?

— Бо в мене вдома так нудно, що вмерти можна. Тут теж не дуже цікаво, але якщо набратися терпцю, то можна часом побачити чиєсь миле обличчя. Ти знала, що в твоєму гербарії завелися миші? Чому ти не заведеш собі тут кота, щоб їх половив? Ти коли-небудь бачила відьму? По-моєму, минулого тижня в возівні була відьма. Я чула, як вона реготала. Сказати твоєму батькові про це, як думаєш? По-моєму, тримати вдома відьму трохи небезпечно. Але він, певно, подумає, що я з'їхала з глузду. Хоча він, мабуть, вже так думає. У тебе є чай? Скільки можна терпіти такі холодні ранки? Невже ти не мрієш про літо? Де поділася твоя чорна пов’язка?

Алма сіла й притиснула до губ долоню своєї приятельки. Як приємно було слухати ці нісенітниці після серйозних подій останніх кількох місяців!

— Ніколи не знаєш, на яке з твоїх запитань відповідати найперше, Ретто.

— Почни з середини, — відповіла Ретта, — а тоді рухайся по черзі — то до початку, то до кінця.

— Як виглядала та відьма? — запитала Алма.

— Ага! Тепер ти ставиш забагато питань! — Ретта скочила з канапи й стрепенулася, щоб остаточно прокинутися.

— То як — працюємо сьогодні?

Алма всміхнулася.

— Думаю, так, працюємо. Нарешті!

— І що будемо сьогодні вивчати, люба моя Алмо?

— Utricularia clandestina, моя люба Ретто.

— Рослина?

— Еге ж.

— І, напевно, дуже гарна!

— А от і ні, мушу тебе розчарувати, — сказала Алма. — Але цікава.

— А що Ретта сьогодні вивчатиме?

Алма підняла дамський журнал, який валявся на підлозі біля канапи, й прогортала кілька сторінок, нічого з них не зрозумівши.

— Сукенки, в яких виходять заміж модні кралі, — безтурботно відповіла Ретта.

— То ти вибираєш собі весільну сукню? — любісінько поцікавилась Алма.

— Ну звісно!

— І що ж ти з нею робитимеш, пташко?

— Ох, я збиралася вдягнути її в день свого весілля.

— Геніальний план! — відповіла Алма й обернулася до свого робочого столу, маючи намір упорядкувати свої нотатки, зроблені ще п’ять місяців тому.