Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 88

Алма зупинилася на порозі, притулилася до дверей і прислухалася. У сірому ранковому світлі по цілому маєтку відлунював батьковий голос — сумний, похмурий і виснажений. Здавалося, що то голосять привиди з океанських глибин.

Не минуло й двох тижнів, як уранці 10 серпня 1820 року Беатрікс Віттекер упала з парадних сходів у Білому Акрі.

Того дня вона прокинулася вдосвіта й, напевно, відчула в собі сили трохи попрацювати в саду. Беатрікс взула старі шкіряні черевики, зібрала волосся під цупкий голландський чепчик і рушила вниз по сходах. Але напередодні сходинки якраз наполірували воском, а шкіряні черевики Беатрікс мали надто слизьку підошву. Вона покотилася по сходах вниз головою.

Алма сиділа в своєму кабінеті в возівні, редагуючи статтю для «Botanica Americana» про клапани пухирника, які ловлять і перетравлюють комах, коли побачила, як до неї через грецький сад біжить Ганнеке де Ґроот. Алмі найперше подумалося, що стара економка дуже кумедно біжить — спідниці лопочуть, руки метляються, обличчя почервоніло й напружилось. Здавалося, що подвір’ям котиться, підстрибуючи, гігантська бочка з пивом, на яку хтось натягнув сукню. Та вже за мить Алма оговталася. Ганнеке явно розхвилювалася, а вона була не з тих жінок, які через будь-яку дрібницю здіймають переполох. Напевно, сталася якась біда.

Алма подумала: батько вмер.

Вона схопилася за серце. Будь ласка, тільки не це. Господи, тільки не тато.

Ганнеке вже добігла до дверей й, широко розплющивши перелякані очі, намагалася віддихатись. Економка закашлялася, глитнула й випалила:

— Je moeder is dood. Твоя матір померла.

Слуги занесли Беатрікс до спальні й поклали її на ліжко. Алма боялася ступити через поріг; їй мало коли дозволяли заходити до материної спальні. Вона побачила, що мамине обличчя зблідло. На чолі виросла ґуля, на розбитих губах запеклася кров. Шкіра була холодна на дотик. Слуги поставали довкола ліжка. Одна зі служниць піднесла до носа Беатрікс люстерко з надією, що та ще дихає.

— Де батько? — запитала Алма.

— Ще спить, — відповіла служниця.

— Не будіть його, — сказала Алма. — Ганнеке, послаб її корсет.

Беатрікс завжди була туго затягнута в добропристойний, міцний, задушливий корсет. Вони обернули її на бік, і Ганнеке послабила шнурування. Та це не допомогло — Беатрікс не дихала.

Алма обернулася до одного з молодших слуг — хлопчака, який, судячи з усього, вмів швидко бігати.

— Принеси мені salvolatile, — сказала вона.

Той здивовано на неї витріщився. Алма збагнула, що через поспіх і хвилювання звернулася до хлопчини латиною.

— Принеси карбонат амонію, — тут же виправилася вона.

Знову той самий погляд. Алма крутнулася й обвела очима всіх присутніх. Довкола неї — одні збентежені обличчя. Ніхто не розумів, про що вона говорить. Треба сказати по-іншому. Вона перебрала кілька варіантів. Спробувала ще раз.