Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 86

Одним словом, у ту пору з’являлося надто багато нових винаходів і нових ідей, дуже глибоких і складних. Більше не можна було знатися на всьому, відкушуючи добрий кавалок пирога з усіх можливих царин. Генрі Віттекеру цього вистачало, щоб відчути себе старим.

Однак не все було аж так зле. Дік Єнсі привіз Генрі одну чудову звістку: сер Джозеф Бенкс помер.

Чоловік, який завдавав усім страху й вважався колись найбільшим красенем у Європі, улюбленець королів, який об’їхав усю земну кулю й спав на піску просто неба з язичницькими королевами, який привіз до Англії тисячі нових ботанічних видів і відправив юного Генрі у світ широкий, де той став Генрі Віттекером, — той чоловік був мертвим.

Зігнилим мертвяком у склепі десь у Гестоні.

Коли Дік Єнсі прибув з цією новиною, Алма, котра якраз сиділа в батьковому кабінеті, переписуючи листи, охнула й сказала:

— Хай Бог упокоїть його душу.

— Хай Бог прокляне його душу, — виправив її Генрі. — Він хотів знищити мене, але я його переміг.

Усе справді виглядало на те, що Генрі переміг сера Джозефа Бенкса. Чи принаймні став йому рівнею. Попри болісні приниження, яких Генрі зазнав від Бенкса багато років тому, він домігся казкових успіхів. Генрі не тільки тріумфував у торгівлі цинхоною, а й мав ділові інтереси в усіх куточках світу. Він заробив собі ім’я. Майже всі сусіди боргували йому гроші. Сенатори, власники кораблів і крамарі всіх мастей прагнули його благословення, мріяли про його опіку.

За останні три десятки років Генрі збудував у Західній Філадельфії оранжереї, які затьмарювали все, що можна було побачити в К’ю. У Білому Акрі квітнули орхідеї, що їх Бенкс даремно намагався вирощувати на берегах Темзи. Почувши, що Бенкс придбав для свого звіринця в К’ю черепаху, яка важила чотириста фунтів, Генрі зараз же замовив двійко таких для Білого Акру — їх зловили на Галапагосах, і невтомний Дік Єнсі власноруч привіз їх до маєтку. Генрі зумів привезти до Білого Акру велике латаття з Амазонки — таке велетенське й міцне, що могло втримати на собі дитину на повен зріст — тоді як Бенкс за все життя навіть не бачив такого латаття.

Ба більше: Генрі розкошував не менше, а то й більше, ніж Бенкс. У такому величезному й грандіозному маєтку, як Генрі спорудив собі в Америці, Бенкс ніколи в Англії не жив. Його будинок мерехтів на пагорбі, мов гігантський сигнальний вогонь, кидаючи яскравий відблиск на ціле місто.

Генрі навіть одягався, як сер Джозеф Бенкс, уже багато років. Він усе життя пам’ятав, як його, малого хлопчака, заворожувало Бенксове вбрання, і, розбагатівши, зумисне все своє життя одягався так само, як Бенкс — і навіть краще. А відтак, 1820 року Генрі досі вбирався старомодно. Тоді як кожен другий американець давно почав носити звичайні штани, Генрі досі одягав шовкові панчохи й бриджі, вишукані сиві перуки з довгими косичками, блискучі сріблясті пряжки, жакети з широкими вилогами, блузи з оборками й гаптовані жилети яскравих відтінків лаванди й смарагду.