Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 53

Алма тим часом рвалася у суперечки на всі можливі теми — від догляду за ґрунтом до молекул газу й фізіології сліз. Так, одного вечора до Білого Акру прибув гість, який щойно повернувся з Персії, де поблизу древнього міста Ісфаган знайшов екземпляри рослини, яка, на його думку, виділяє аміачну смолу — стародавній, коштовний складник лікарських засобів, що його походження досі було таємницею для західного світу, позаяк торгівлю ним контролювали бандити. Молодий чоловік трудився на благо британської корони, але розчарувався у своїх зверхниках і хотів поговорити з Генрі Віттекером, чи той би не хотів підтримати грошима його подальші дослідження. Генрі й Алма — діючи й мислячи як одне ціле, як то часто бувало під час вечірніх посиденьок, з обох боків накинулися на гостя з запитаннями, як двійко вівчарок, які заганяють у кут барана.

— А який клімат у тому регіоні Персії? — запитав Генрі.

— А висоти? — додала Алма.

— Та рослина росте на відкритих рівнинах, сер, — відповів гість. — А смоли в ній стільки, що вона витікає з неї цілими…

— Добре, добре, добре, — урвав його Генрі. — Так воно і є, як ви кажете, а нам доведеться не інакше як повірити вам на слово, бо ж ви привезли з собою мізерну щіпку тої смоли. Тоді скажіть мені, скільки ви платите перським чиновникам? Я маю на увазі данину за те, що ви отак блукаєте їхніми землями і збираєте скільки собі захочете смоли?

— Ну, вони хочуть трохи грошей, сер, але, по-моєму, сума невелика за…

— Компанія Віттекера ніколи не платить данини, — заявив Генрі. — Для мене це слово звучить огидно. Нащо ви взагалі комусь розказували, чим саме займаєтесь?

— Але ж як інакше, сер? Я ж не буду займатися контрабандою!

— Та невже? — підняв брову Генрі. — Чому б і ні?

— А ту рослину можна вирощувати деінде? — втрутилася Алма. — Розумієте, сер, нам вийде надто дорого щороку посилати до Ісфагана експедиції, щоб її зібрати.

— Я ще не мав нагоди дослідити…

— А на Катхіяварі вона буде рости? — запитав Генрі. — Ви маєте там знайомих?

— Чесно кажучи, не знаю, сер, я тільки…

— Або, може, її можна вирощувати на американському Півдні? — поцікавилась Алма. — Скільки води їй треба?

— Алмо, ти чудово знаєш, що я не збираюся нічого вирощувати на півдні Америки, — зауважив Генрі.

— Але ж, тату, кажуть, що в Міссурі…

— Алмо, їй-Богу, невже ти думаєш, що цей блідий англійський кліщ не зачахне в Міссурі?

Блідий англійський кліщ, про якого йшлося, тільки закліпав очима й, здавалося, втратив дар мови.

Проте Алма не вгавала, а тільки ще завзятіше розпитувала гостя:

— Як ви гадаєте, сер, чи не може рослина, про яку ви розповідаєте, виявитися тією ж, що про неї згадує Діоскорид у своїй праці «Про лікарські рослини»? Ото було б чудово, правда? У нашій бібліотеці є прекрасне раннє видання Діоскорида. Якщо хочете, я покажу вам його після вечері!

Беатрікс нарешті не витримала й зробила зауваження своїй чотирнадцятилітній доньці:

— Алмо, невже весь світ мусить знати, про що ти думаєш? Може, дасиш бідолашному гостю відповісти на одне запитання перед тим, як накинутися на нього з іншим? Прошу вас, молодий чоловіче, що ви хотіли сказати?