Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 207

Глибоко вражена, Алма намагалася уявити, як її стримана сестра Пруденс в сльозах кидається в обійми економки. Ні, це неможливо. Пруденс ніколи не була така близька з Ганнеке, як Алма. Пруденс не знала Ганнеке з пелюшок, не вміла розмовляти по-голландськи. Як вони могли зблизитися?

Та все ж Алма не стрималася:

— Які таємниці?

— Чому б тобі самій не спитати Пруденс? — відповіла Ганнеке.

Алмі здалося, що економка навмисно не хоче говорити, і в неї урвався терпець.

— Я не можу змусити тебе все мені розповісти, — сказала Алма, переходячи на англійську.

Вона була надто сердита, щоб далі говорити старою доброю голландською.

— Хочеш тримати щось у таємниці — тримай. Але зі мною більше не грайся. Якщо знаєш про нашу родину щось, що мені вартувало б знати, краще скажи. Бо коли ти сидиш тут і глузуєш із моєї необізнаності — необізнаності в тому, чого я ніяк не можу знати — то я шкодую, що взагалі до тебе сьогодні прийшла. Мені треба вирішити, що робити зі всіма людьми, які живуть в нашому домі, і я тяжко сумую за татом. Тепер на мені лежить велика відповідальність. Я не маю ні часу, ні сил розгадувати твої загадки.

Ганнеке пильно глянула на Алму, ледь примружившись. Коли та закінчила, вона кивнула, так ніби одобрила тон і зміст Алминих слів.

— Що ж, добре, — сказала Ганнеке. — Ти коли-небудь задумувалась, чому Пруденс вийшла заміж за Артура Діксона?

— Перестань говорити загадками, — різко урвала її Алма. — Я вже сказала, що на сьогодні з мене досить.

— Я не говорю загадками, дитинко. Просто намагаюсь тобі щось сказати. Ти ніколи не дивувалася з їхнього шлюбу?

— Звісно, що дивувалася. Кому могло спасти на думку вийти за Артура Діксона?

— А й справді — кому? Гадаєш, Пруденс кохала свого вчителя? Ти роками бачила їх разом, коли він тут жив і вчив вас обох. Ти хоч раз помічала якісь ознаки того, що вона його кохала?

Алма замислилась.

— Ні, — визнала вона.

— Бо вона його не кохала. Вона все життя була закохана в іншого. Алмо, твоя сестра кохала Джорджа Гокса.

— Джорджа Гокса? — Алма змогла тільки повторити його ім’я.

Вона тут же уявила видавця ботанічних книжок — не такого, яким він став (втомленим шістдесятилітнім чоловіком, згорбленим і одруженим із божевільною), а такого, яким він був тридцять років тому, коли вона сама його кохала (велетнем із розкуйовдженою каштановою чуприною і скромною, лагідною усмішкою, поруч із яким було так спокійно на душі).

— Джорджа Гокса? — ще раз по-дурному перепитала вона.

— Твоя сестра Пруденс кохала Джорджа Гокса, — повторила Ганнеке. — І скажу тобі більше: Джордж Гокс теж її кохав. Б’юсь об заклад, вона досі його кохає, а він — її, до сьогоднішного дня.

Алма не могла повірити в те, що чує. Це було так само, якби їй сказали, що її тато з мамою були їй нерідними батьками, або що її звуть не Алма Віттекер і насправді вона живе не в Пенсильванії — так, ніби якась непохитна, явна істина розлетілася на друзки.

— Але за що Пруденс кохала Джорджа Гокса? — запитала Алма, надто приголомшена, щоб спитати щось розумніше.