Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 195

Своєї сестри Пруденс Алма не бачила, але вряди-годи чула про неї звістки: бідність і скасування рабства, скасування рабства і бідність, вічно та сама невесела історія.

Алма міркувала над усім цим, але ніяк не могла з’ясувати до кінця. Чому їхні життя склалися так, а не інакше? Їй згадалося, як колись вона виокремила чотири види часу, що перетинаються й існують одночасно: божественний час, геологічний час, людський час і час моху. Подумала, що майже все життя мріяла жити в повільному, мікроскопічному часі моху. Дивне бажання, але пізніше вона зустріла Емброза Пайка, який жадав ще більшої дивовижі: жити в безкінечній порожнечі божественного часу — себто жити взагалі за межами часу. І він хотів, щоб вона жила там разом з ним.

Зрозуміло було тільки одне: найсумнішим, найбожевільнішим, найспустошливішим видом часу був, відколи існує світ, людський час. Алма щосили намагалася його ігнорувати.

Та дні минали один за одним.

На початку травня 1851 року до Білого Акру надійшов лист для Генрі Віттекера. Зворотної адреси не було, але краї конверта були облямовані чорною траурною смужкою. Алма читала всі листи Генрі, тож і тепер, сумлінно розбираючи листи в батьковому кабінеті, відкрила конверт.

Дорогий містере Віттекер,

пишу Вам, щоб представитися і, водночас, повідомити прикру звістку. Мене звати преподобний Френсіс Веллс, і ось уже тридцять сім років я проповідую в затоці Матаваї, що на Таїті. В минулому я вів справи з Вашим шановним представником містером Єнсі, якому відомо, що я — палкий любитель ботаніки. Я збирав рослини для містера Єнсі й показував йому місцини, де ростуть цікаві екземпляри, і так далі, і тому подібне. Крім того, я продавав йому морські створіння, корали й мушлі, які мене особливо цікавлять.

Нещодавно містер Єнсі попросив моєї допомоги з тим, щоб зберегти Вашу плантацію ванілі на острові — в цій справі у великій пригоді став приїзд, 1849 року, Вашого молодого працівника, містера Емброза Пайка. З превеликим сумом мушу повідомити Вам, що містер Пайк помер від зараження, яке в цьому тропічному кліматі призводить до швидкої й передчасної смерті бідолашного хворого.

Ви, мабуть, захочете повідомити його рідним, що Господь забрав до себе Емброза Пайка 30 листопада 1850 року. Якщо маєте охоту, передайте також його близьким, що містера Пайка поховали по-християнськи, і я простежив, щоб його могилу позначили невеликим каменем. Мені дуже шкода, що він відійшов. То був джентльмен із бездоганною мораллю й безкорисливою вдачею. Таких людей важко відшукати в тутешніх краях. Сумніваюся, що колись зустріну ще когось такого, як він.

Не маю чим більше розрадити Вас, окрім як запевнити, що тепер він живе в кращому місці і йому не доведеться страждати від кривд старості.

Щиро Ваш,

преподобний Ф. П. Веллс

Ця звістка завдала Алмі такого сильного удару, як сокира, що б’є по граніту: у вухах задзвеніло, кістки задрижали, перед очима застрибали іскри. З неї відщепили шматок — якийсь страшенно важливий шматок — і той полетів у повітря й зник назавжди. Якби вона стояла, то не втрималася б на ногах. Але Алма сиділа — і впала ницьма на батьковий стіл, притислася щокою до лагідного, вдумливого листа преподобного Ф. П. Веллса й розридалася так, наче пролилися всі хмари з небесного склепіння.