Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 158

Елізабет Ґілберт

— Абрикос або айва, — відповіла. — Мабуть, абрикос, бо айва не така солодка, щоб спокусити молоду жінку. Так чи так, але точно не яблуко. Бо на Святій Землі не ростуть яблуні, Емброзе, а дерево в Едемському саду мало сріблясті листочки й створювало приємний затінок, що дуже схоже на більшість сортів абрикоса… Тому, коли Якоб Бьоме пише про яблука, Бога і Едемський сад…

Тепер Емброз так реготав, що аж мусив витирати сльози з очей.

— Моя дорога міс Віттекер, — з глибокою ніжністю сказав він. — Твій розум — справжнє чудо! До речі, отаке небезпечне мислення і є саме тим, що мало статися, якби жінці дозволили скуштувати плід із дерева знань. Саме цього і боявся Бог. Твій приклад — застереження для всього жіноцтва! Негайно припини все оте розумування й берися за мандоліну, шиття чи ще якесь безглузде заняття!

— По-твоєму, я плету нісенітниці, — сказала Алма.

— Ні, Алмо, не думаю. Ти прекрасна. Мене зворушило те, що ти стараєшся мене зрозуміти. Важко уявити відданішого друга! А ще більше мене зворушує те, що ти силкуєшся осягнути розумом — раціональним мисленням — те, чого неможливо осягнути. Тут не знайдеш точних принципів. Божественне, як сказав Бьоме, не має земного коріння, воно незбагненне і перебуває поза тим світом, що його ми сприймаємо. Отут і полягає різниця між моїм способом мислення і твоїм, моя люба. Я прагну сягнути одкровення на крилах, а ти рухаєшся до нього, впевнено ступаючи по землі, тримаючи в руках збільшувальне скло. Я — неуважний волоцюга, який шукає Бога на краю світу і мріє відшукати новий спосіб пізнання. Ти ж стоїш обома ногами на землі й дюйм за дюймом розглядаєш докази. Твій шлях — раціональніший і послідовніший, але я іншої стежки обрати не можу.

— Я справді маю жахливу звичку — все з’ясовувати до кінця, — зізналася Алма.

— Знаю, що маєш, але нічого жахливого в ній немає, — відповів Емброз. — Це природний наслідок того, що ти народилася з таким досконало відточеним розумом. Але для мене сприймати життя за допомогою самого лише здорового глузду — те ж саме, що обмацувати в темряві Боже обличчя, натягнувши цупкі рукавиці. Вивчати, зображати й описувати — цього замало. Деколи треба… стрибнути.

— Але я ніяк не можу осягнути розумом Господа, до якого ти стрибаєш, — відповіла Алма.

— А навіщо?

— Бо мені хочеться краще тебе пізнати.

— То запитай мене навпростець, Алмо. Не шукай мене в тих книжках. Я сиджу тут, перед тобою, і розкажу тобі про себе все, що захочеш.

Алма швидко згорнула товстий фоліант. Напевно, трохи зарізко, бо той закрився з глухим стуком. Вона посунула своє крісло так, щоб бачити Емброза, склала руки на колінах і сказала:

— Я не розумію твого розуміння природи, і це змушує мене хвилюватися за стан твого розуму. Не розумію, як ти заплющуєш очі на суперечливість, а то й узагалі безглуздя цих застарілих теорій. Ти гадаєш, начебто наш Господь — милостивий ботанік, який позаховував у кожному виді рослин вказівки, як людству стати кращим, однак я не бачу ніяких достовірних доказів цього. У світі існує стільки ж рослин, які можуть нас отруїти, скільки тих, що можуть вилікувати. Навіщо твій божественний ботанік дав нам, до прикладу, леукотое й вовчі ягоди, від яких гинуть коні й корови? Яке тут приховано одкровення?