Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 156

Алма нічого не розуміла. Її дратували його слова. Через них вона нізащо б не перестала їсти, вчитися чи розмовляти, і зроду б не відмовилася від тілесних утіх і не жила на одному сонячному світлі й дощовій воді. Достоту навпаки: праці Бьоме викликали в неї охоту повернутися до свого мікроскопа, до моху, до спокою, яким віє від усього реального й відчутного на дотик. Чому людей на кшталт Якоба Бьоме не задовольняє сам лише матеріальний світ? Невже їм не видається дивовижним те, що можна бачити, чого можна торкатися, чия реальність не викликає сумніву?

«Справжнє життя витримає вогонь, — писав Бьоме, — а тоді чудеса захоплюватимуть вас одне за другим».

Його тексти, безперечно, захопили увагу Алми, але не викликали в неї запалу. І розуміння теж. Прочитавши Бьоме, вона взялася за інші праці з книгозбірні Білого Акру — запилені трактати на перетині ботаніки й богослов’я. Вона була налаштована скептично й, водночас, виклично. Перегорнула всі праці старих теологів і химерних, давно померлих чаклунів. Уважно перечитала Альберта Великого. Старанно дослідила все, що монахи понаписували чотириста років тому про мандрагору та єдинорогів. Їхні наукові аргументи немилосердно кульгали. У їхній логіці зяяли такі діри, що аж відчувалося, як крізь них дмуть вітри. У минулому вірили в такі дивовижі: що кажани належать до птахів, лелеки зимують під водою, комарі плодяться в росі, гуси вилуплюються з морських жолудів, а морські жолуді ростуть на деревах. Як історичний матеріал — досить цікаво, але нащо таке величати, Алма не розуміла. Чим середньовічні вчення привабили Емброза? То була, безперечно, захоплива стежка, от тільки встелена помилками.

Однієї задушливої ночі наприкінці липня Алма сиділа в бібліотеці, поставивши біля себе лампу й начепивши на кінчик носа окуляри, й гортала примірник «Arboretum sacrum», датований XVII століттям — його автор, як і Бьоме, намагався відчитати священні послання в усіх згаданих у Біблії рослинах — коли до кімнати зайшов Емброз. Побачивши його, Алма аж здригнулася, тоді як він аніскілечки не здивувався. Скоріше навпаки: він був, схоже, стурбований через неї. Емброз сів поруч із Алмою за довгим столом посередині просторої бібліотеки. На ньому була звичайна одежа. Він або перевдягнувся з нічної сорочки з поваги до Алми, або взагалі ще не лягав спати.

— Ти вже пару ночей поспіль не спиш, моя дорога Алмо. Так не можна, — сказав він.

— Я користаю з нічної тиші, щоб проводити дослідження, — відповіла вона. — Сподіваюсь, я тебе не розбудила.

Він глянув на корінці старих фоліантів, розгорнутих на столі.

— Але ж ти не читаєш про мох, — тихо зауважив він. — Чим тебе все це зацікавило?

Їй було важко збрехати Емброзу. Алма взагалі не вміла обманювати, а дурити таку людину, як він, їй тим паче не хотілося.