Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 135
Елізабет Ґілберт
— То ви походите з родини священиків?
— Так, і мав сам ним стати.
— І чому ж не стали? — сміливо запитала Алма. — Відійшли від Бога?
— Ні, — відповів він. — Достоту навпаки. Я занадто до нього наблизився.
Алмі кортіло запитати, що він мав на увазі під такою цікавою фразою, але вона відчувала, що й так зайшла задалеко, а її гість на цьому вмовк. Вони трохи посиділи мовчки, слухаючи спів дрозда. За якийсь час Алма помітила, що містер Пайк заснув. Так швидко! Щойно лежав із розплющеними очима, а за мить вже задрімав! Він же, мабуть, з ніг падав від утоми після довгої мандрівки, а вона засипала його запитаннями й докучала своїми теоріями про бріофітів і перетворення!
Алма тихенько встала й перейшла на другий бік ділянки з брилами, щоб іще раз глянути на свої колонії моху. Їй було так добре і спокійно. Яка ж приємна людина — той містер Пайк! Цікаво, як довго він гостюватиме в Білому Акрі. Може, їй вдасться вмовити його зостатися на ціле літо. Яке б то було щастя — жити поруч з такою приязною, допитливою особою! Він би став їй за молодшого брата.
Вона ніколи не уявляла собі, як це — мати молодшого брата, а тепер їй страшенно захотілося, щоб він у неї був, і щоб ним став не хто інший, як Емброз Пайк. Треба буде поговорити з батьком. Якби він погодився зостатися, вони б могли облаштувати для нього художню майстерню в одній зі старих молочарень.
Минуло десь із півгодини, коли Алма помітила, що містер Пайк заворушився. Вона повернулася до нього.
— Ви заснули, — всміхнулася вона.
— Е ні, — заперечив він, — мене здолав сон.
Все ще розкинувшись на траві, він потягнувся, наче кіт або немовля. Здавалося, він анітрохи не зніяковів через те, що задрімав перед очима в Алми, та й сама Алма не почувалася незручно.
— Ви, мабуть, втомилися, містере Пайк.
— Я почуваюся втомленим уже не перший рік.
Він сів, позіхнув і начепив на голову капелюх.
— Але ви дуже доброзичлива людина — отак дозволили мені трохи перепочити! Дякую!
— А ви були доброзичливі, вислухавши мої історії про мох.
— Мені було дуже приємно їх слухати. Сподіваюся почути ще. Засинаючи, я подумав, що вашому життю можна позаздрити, міс Віттекер. Тільки подумати — ви маєте змогу ціле життя присвятити дослідженню такої довершеної й витонченої рослини, як мох — ще й у затишку родини, яка вас любить.
— А по-моєму, для людини, яка вісімнадцять років прожила в джунглях Центральної Америки, моє життя мало б видаватися нудним.
— Анітрохи. Чесно кажучи, я мріяв про життя, яке було б трішки нуднішим за те, що я вів досі.
— Будьте обережні зі своїми бажаннями, містере Пайк. Нудне життя не таке цікаве, як ви собі гадаєте!