Читать «Природа всіх речей» онлайн - страница 125

Але ж вона потрібна батькові! Може, Генрі Віттекеру і бракує щедрості й милосердя, але він важлива персона і потребує її. Він не може без неї жити. Ніхто, крім неї, не може вести його справ — а справ у нього сила-силенна, і всі вони вимагають уваги. Так Алма себе переконувала.

До того ж аболіціонізм не зачіпав її за живе. Вона, цілком природно, вважала рабство огидним, але мала стільки різних клопотів, що це питання не обтяжувало її сумління кожного Божого дня. Зрештою, Алма жила за часом моху і просто не могла зосередитися на роботі — й дбати про свого батька — стежачи за найменшими порухами щоденної людської політичної драми. Так, рабство безглузде й несправедливе, і його неодмінно слід скасувати. Але ж у світі стільки всього несправедливого — бідність, тиранія, грабежі й убивства. Докладати зусиль, щоб подолати всяку несправедливість, і водночас писати змістовні книжки про американський мох і управляти справами родинної компанії, що діє по всьому світу, — просто неможливо.

Хіба не так?

І навіщо Пруденс зі шкіри пнеться, щоб виставити усіх довкола скупими нікчемами супроти неї самої, яка пожертвувала мало не всім?

— Дякую за твою доброту, — казала Пруденс щоразу, коли Алма навідувалася до них з подарунком чи кошиком з їжею, але в її словах ніколи не звучала щира вдячність і любов.

Пруденс трималася ввічливо — і холодно. Після таких візитів Алма поверталася з убогої домівки Пруденс до розкішного Білого Акру з відчуттям, що її допитали й винесли нищівний вердикт — так, наче вона постала перед суворим суддею, і той визнав її винною. Тож, мабуть, не варто дивуватися, що з часом Алма почала навідувати Пруденс усе рідше й рідше — між сестрами пролягла глибока прірва.

І от тепер, коли вони поверталися екіпажем додому з Трентона, Джордж Гокс сказав Алмі, що Діксони опинилися в біді через підбурливий памфлет Артура Діксона. Тієї весни 1848 року Алма стояла біля валунів і, роблячи нотатки про ріст моху, міркувала, чи не відвідати їй знову Пруденс. Якщо її зять ризикує втратити місце в університеті, справа, вочевидь, серйозна. Але що Алма може сказати? Як може цьому зарадити? Яку допомогу запропонувати Пруденс, щоб та не відкинула її через пиху й удаване смирення?

Та, й крім того, Діксони самі заварили кашу! Хіба то не був логічний наслідок їхніх крайніх і радикальних поглядів? Які з Артура й Пруденс батьки, якщо вони наражають життя своїх шістьох дітей на небезпеку? А їхня справа була направду карколомна. Аболіціоністів частенько тягнули по землі й лупцювали — навіть у вільних північних містах! Північ не любила рабства, проте любила мир і стабільність, а противники рабства їх порушували. Розлючений натовп уже не раз нападав на негритянський сиротинець, де Пруденс безплатно навчала дітей. А борець проти рабства Елайджа Лавджой? Його вбили в Іллінойсі, а друкарські верстати, на яких він друкував памфлети й статті аболіціоністів, розтрощили й пожбурили в річку. Те ж саме могло статися тут, у Філадельфії. Пруденс і її чоловіку варто поводитися обачніше.